Коли роблю людям розклади на слов’янських картах, часом між нами виникають діалоги, з якими варто поділитися, бо стосується майже всіх.
От вчора в розкладі виявилося, що в дівчини є магічні здібності, і я порадила їх розвивати.
Вона пише: «Я це відчуваю, але розвивати мені це боязко».
Я часто зустрічаюся з таким страхом у жінок. Магічні здібності і страх – це дуже поширена тема в жінок, які народжені відунками, відчувають свою несхожість на інших, але бояться цього, приховують. Втім приховати це неможливо. Ця енергія буде розривати зсередини, псувати життя, якщо не дати їй реалізацію. Є страх, бо є невірне уявлення про магічні здібності, ніби це щось погане – таку установку запустила у свідомість людей церква.
Насправді, бути відункою – це так природньо для жінки! Запалювати свічку не просто так, а з відчуттям, що вогонь живий і з ним можна поговорити. І говорити з вогнем, просити його спалити свої страхи і тривоги. І стане спокійно. З радістю дивитися у вогнище, що розгорілося з дров – і бачити в ньому вогняних саламандрів, танцюючих вогневиць – духів вогню.
Наливати воду в склянку – і нашіптувати над водою слова-благословення на здоров’я, молодість і красу – пити таку воду та вмиватися нею, відчувати яка вона жива і дякувати їй.
Вранці вставати і вітатися з Сонцем, небом, з усім білим світом.
Гладити теплу літню землю, відчувати, що вона велика жива істота, покрита травою, як шерстю. Цілувати її, лежати на ній і дивитися в небо на дивовижні хмари або вночі на зірки. Танцювати босоніж на траві.
Обіймати дерева. Розповідати їм про свій біль. І відчувати полегшення.
Вітатися з духами лісу, коли заходиш в ліс – кланятися до землі і класти їм требу – хліб, печиво чи яблука, горіхи. І відчувати, що тебе почули і прийняли. Що тебе супроводжують і вказують стежку.
Так само вітатися з Богинею води, коли входиш в річку, і з Нептуном, коли входиш в море.
Розуміти, що буде дощ, по польоту ластівок – якщо низько – то так. І виходити під теплий дощ без парасольки, щоб промокнути і радіти, ловити його краплі язиком, танцювати в калюжах.
Слухати свій внутрішній голос і вірити йому. Відчувати своє серце як центр Великого Всесвіту, а своє тіло – як частину його безмежного простору. Знати, що ти – безмежність і вічність.
Хіба це страшно? Навпаки, страшно, коли жінка цього не відчуває, забула себе, свою природу або заборонила собі бути живою.
No Comments