Порада Чародії

Posted on 11.05.2021Leave a comment

Багато жінок скаржаться на своїх чоловіків, що вони не підтримують їх матеріально або виділяють гроші на сім’ю дуже скупо, часто проявляють агресію, доводять до сліз і відчаю. Жінці хочеться піти зі стосунків, але є діти… Як з цим справитися? От сьогодні до мене звернулася з таким питанням одна багатодітна мама, яка повністю залежна від такого чоловіка і вже дуже стомилася жити в стражданнях. Я написала їй, що робити. Хочу поділитися цим текстом зі всіма, бо ситуація дуже розповсюджена.
– Перше, що прийшло мені на думку: поведінка чоловіка – це його реакція на твою безпомічну дівчинку. В тобі записалася ця програма в дитинстві, що від чоловіка (батька) допомоги не буде, ти це зчитувала з його постаті, чула від мами, що на нього не можна опиратися. Ця безпомічність базується на страхові: як я виживу без допомоги старшого, дорослого чоловіка? Тобто твоя безпомічність часто переростає в паніку або виглядає як приреченість. Ти цим фониш – і чоловік це програє для тебе. Адже життя – це гра. Ти можеш поміняти гру, тільки міняючи фокус уваги та свої думки і переконання. А ще треба для підсвідомості програти нові події, закласти новий сценарій. Пропоную зробити так:

1) Намалюй свою безпомічність або виліпи з пластиліну, тіста чи глини. Відчуй як в процесі цієї творчості з тебе виходить безпомічність і через руки переходить на папір в малюнок або в фігурку.

2) Знайди коробочку, поклади туди цей малюнок чи фігурку як в труну. Скажи собі: «Сьогодні померла моя безпомічність разом зі страхом, що я не виживу без дорослих». Вона вже не може існувати, бо я доросла, сильна, самостійна. Я хазяйка свого життя, я вмію керувати своїм життям, моїми близькими, грошовими потоками моєї сім’ї».

3) Винеси коробочку з дому і закопай в землю з усвідомленням, що ти хорониш свою померлу безпомічність, що її більше немає в тобі. Постався до цього як до справжнього похорону. Можеш заплакати над цією частинкою себе.

4) Відразу після цього склади план своїх дорослих, самодостатніх дій – що ти хочеш і можеш зробити. Що ти хочеш, але поки не можеш зробити, напиши, що тобі потрібно для того, щоб це зробити (купити щось чи здобути новий навик). Пропиши до якого часу ти це зробиш. Напиши, якою ти себе бачиш, коли це зробиш. Хай це буде небагато пунктів, але конкретних.

5) Почни бачити в оточуючих своїх помічників і захисників, своїх вірних соратників. Якщо це ще далеко не так, змісти фокус уваги на ті моменти, де це так. І дивися тільки туди. Підкреслюй в людині (чоловікові, дітях) тільки те – де вони підтримують тебе у якихось хороших починаннях і творенні вашого буття.
До речі, подібну практику можна зробити з дітьми – хай вони намалюють чи виліплять свої страхи і похоронять їх. Це вас об’єднає в чудовій грі. І діти після цього справді будуть більш впевненими.

Шлях жінки – Мандала

Posted on 13.04.2021Leave a comment

Вчора ладувала молоду жінку он-лайн. Тема була про те, як знайти свій Шлях. Які орієнтири виводять на свій Шлях? Адже поняття Шлях ми сприймаємо як дорогу, тому й шукаємо дороговкази, ставимо цілі, дивимося уперед… І раптом у цій розмові на мене зійшло осяяння – я зрозуміла, що це правильно тільки для чоловіків. А жіночий шлях формується по-іншому.

Жіночий шлях – це не пряма дорога до якоїсь мети. Це плетіння павутини – своєї особистої мандали життя. В ній все має своє місце – і чоловік (чоловіки), і діти, і особистий розвиток, і свій стиль, і захоплення-хобі, і сотні (а для когось тисячі) контактів з різними людьми. І все це треба обплести павутиною, до всього і до кожного прокласти ниточки-павутинки. І панувати на своїй мандалі, направляючи на всі боки по всім павутинкам свою жіночу силу – любов-радість і, якщо потрібно, вчасно смикати ниточки, щоб кожен вплетений в павутину, відчував, що він поєднаний з тобою і розумів, що ти від нього хочеш.

Тому жінці насправді не треба нікуди йти, ні по якому шляху-вектору до цілі. Їй потрібно сидіти і плести свої мережива. Вектор – це шлях чоловіка. Але ми, жінки, забуваючи свою природу і суть, часто направляємо свою силу у різні вектори. Так ми будуємо бізнес, шукаємо пару, штовхаємо у якомусь вибраному нами «правильному» напрямку своїх дітей. Не дивно, що це обертається крахом, поразкою, хоч наші наміри були хорошими. (Боже, як часто я це сама робила: бачу ціль – не бачу перепон!) І яке гірке розчарування маємо, навіть, коли ціль досягнута, але виявилося, що вона була хибною або чужою.

Образ цієї матриці-павутини надзвичайно надихнув мене і мою знайому. Тепер я знаю, що мені робити. Не треба думати про цілі і напружуватися задля їх досягнення. Треба бути спокійною, зосередженою, творчою і мудрою прялею. І мати любляче серце, бо чим більше буде любові в серці, тим більшу об’єднуючу мандалу можна сплести.

Відчуття

Posted on 18.12.2020Leave a comment

Якщо ти народилася дівчинкою, ти все життя будеш нести в собі дві закарбовані в твою психіку ролі – дочки і матері. Це і є для тебе той матеріал, з якого ти ліпитимеш себе як жінку. Адже тобі ніхто не давав окремого зразка, що таке жінка, якою вона повинна бути. Можливо – це не що інше, як середина, баланс між станом дочки і матері.

Два місяці тому я проводила майстер-клас для жінок на тему «Розкриття жіночності». Я попросила групу написати, що відчуває внутрішня дівчинка і що відчуває внутрішня матір кожної з учасниць. Для мене це мало стати своєрідною діагностикою – в якому стані знаходяться ці жінки, яка саме частинка душі травмована – дочка чи матір, чи обидві.

Але несподівано я зіткнулася з проблемою – в учасниць виникли труднощі стосовно поняття «відчувати». Вони просто не розуміли, що я від них хочу. Жінки могли писати про те, що їм хотілося б, або не хотілося. А от завдання описувати відчуття у більшості викликало ступор. «Як це – відчувати, поясніть?» – попросили мене вони.

Я була вражена. Виявляється, жінки заборонили собі відчувати. Вони дивились на мене розгублено і справді дуже хотіли зрозуміти, що означає відчувати.

«Радість, гнів, страх, любов, сум, задоволення, насолода, розпач…», – перераховую їм можливі людські відчуття. Задумалися і почали писати. Потім, коли я читала їхні листочки, то знову дивувалася – у більшості відчуття дитини (доньки) були зовсім не дитячими: відповідальність, правильність, заборона робити помилки, самотність, почуття провини…

Мама… Незадоволена, тривожна, агресивна, самотня, охоплена бажанням все контролювати, жінка в стані квочки…

Ось така картина. Я обіцяла жінкам прислати зцілюючий текст для кожного випадку, але всі випадки такі схожі… І я думаю над ними вже другий місяць. Кого починати зцілювати? Доньку, відчуття якої були дуже рано задавлені. Для чого дорослі вчать дітей не проявляти свої відчуття, приховувати їх? Щоб діти були зручними, щоб спонтанна радість не руйнувала тишу, щоб не різав слух плач, який допомагає болю вийти з душі і очиститись.

Мати – це та ж сама дівчинка, яка виросла із забороною відчувати. Все, що вона може – насаджувати свій контроль. Тотальними контролерами є ті, хто втратив довіру в Бога.

Бог – той, хто через нас, людей, відчуває себе. Адже ми його прояв. Дух прийшов у цей матеріальний світ (в тіло), щоб пізнавати все, що можна відчути через тіло. Красиво, солодко, ароматно, голосно, тепло, холодно… І безліч інших відчуттів, які, немов маленькі сутності, злітаються до нас з навколишнього світу, щоб розповісти Йому (Творцю) інформацію про себе і світ.

Коли ми забороняємо цим сутностям проявлятися, ми перестаємо чути Бога, бо крім п’яти видів відчуттів (зір, слух, нюх, смак, дотик) є ще шосте – інтуїція. Це те, що йде від Бога до нас, підказки нашого вищого Я, нашого божественного прояву. Ось такий взаємообмін.

Чим більше ми дозволяємо собі відчувати і прислухатися до своїх відчуттів, тим розвиненішою стає наша інтуїція, тим відчутнішим є для нас канал, що пов’язує нас з Богом. Цей зв’язок – це і є основна можливість для зцілення душі. Зцілення маленької дівчинки, зцілення матері, зцілення жінки. Не допоможуть ні пігулки, ні романи, ні захоплення іншою людиною або ідеєю. Допоможе зцілитися тільки усвідомлення Бога в собі через свої власні відчуття.

Я, безсмертна душа, безмежно мудра і любляча, прийшла на втілення до своїх батьків, щоб зцілити їх. Я дозволила їм поставити на мені відбитки своїх травм і свого болю, своїх розчарувань і сіль пролитих сліз. Я стала для них дзеркалом, щоб вони дивилися в нього і навчилися приймати і прощати себе.

Але вони відверталися від дзеркала, або гримали на нього. А часто просто закривали його покривалом, щоб воно не заважало, щоб не чіпляло, щоб його не було.

Не відчувай! Отже, не живи, не будь.

Я, маленька дівчинка, в тілі якої живе велика душа з безліччю різних відбитків. Я – велика Книга Буття, в якій записано все, що Бог хоче знати про себе.

Не відчувай! Отже, відвернися від своєї душі, забуть про неї. Але неможливо не відчувати, як вона болить. Коли я не відчуваю себе маленькою дівчинкою, яка радіє життю, я відчуваю тільки одне – біль в душі.

Моя мама теж відчуває мій біль. Вона його добре знає, бо колись так само їй заборонили проявляти відчуття і залишився тільки біль душі. До її болю тепер додається ще мій. І тому їй вдвічі боляче. Вона хоче закрити мене собою, мов квочка крилами закриває своє курча. Вона думає, що збереже мене від болю, якщо контролюватиме мої емоції, вчинки, відчуття. Насправді, вона просто ховається від свого болю, коли переносе свою увагу з себе (своїх відчуттів) на мене.

Момент зцілення настає тоді, коли маленька дівчинка набирається сміливості і голосно заявляє всьому світу: «Я дозволяю собі відчувати себе! Я дозволяю собі бути собою. Я приймаю і люблю свою унікальність!»

Цій дівчинці може бути 20, 30, 40, 50 і більше… Скільки б років їй не було, та тільки в цей момент починається її справжнє життя.

Прошу – довіряю

Posted on 25.08.2020Leave a comment

Сьогодні спалила ще одну шкідливу програму – страх у когось про щось попросити, особливо у чоловіків. Всі, хто боїться просити, насправді бояться відмови. Але чому? Що страшного у відмові? Справа в тому, що наша психіка схильна ототожнювати відмову в проханні з відторгненням того, хто просить. Тобто, якщо мені відмовляють, то мене не приймають. Насправді це страх неприйняття. Цей страх закладається в нас в ранньому дитинстві, він пов’язаний з інстинктом самозбереження. Дуже важко позбутися тих наших переконань, які вкорінені в інстинкти, навіть, якщо вони хибні.
Дитині, щоб вижити, потрібно, щоб її приймали близькі. Дорослому для виживання це не обов’язково. Але ми все одно стараємося робити все, щоб нас приймали: намагаємося бути зручними для інших, боїмося когось потурбувати своїми проханнями, пристосовуємося. Це відбувається підсвідомо. Так діє програма: щоб вижити – треба бути прийнятим. Але в поведінці дорослого це часто виглядає абсурдно. Отже задача дорослого – анулювати або трансформувати цю програму. Почати з того, що виявити її вплив на свою поведінку, усвідомити механізм її дії. Застосувати психологічні практики – переписування програми (перепрограмування), ритуальне спалення тощо. Найефективніше – це свідомо йти на зустріч зі своїм страхом. Страшно – отже роби!
Чому жінкам страшно просити саме у чоловіків? Виходячи з усього вищесказаного – це вплив дитячого страху, що батько відторгне дівчинку. Можливо, так і було в дитинстві, коли прохання дитини батько грубо відштовхнув разом з дитиною. Або дівчинка бачила, що прохання мами викликають у батька агресію. У підсвідомості залишилося, що так чинить чоловік. І просити його про щось це так само страшно, як втратити життя, це стосується навіть дрібних прохань. Так діють програми.
Якось на тренінгу для пар жінкам дали завдання попросити про щось у чоловіків – і коли вони це зробили, перемагаючи свій внутрішній страх і невпевненість, їх так переповнювали емоції, що деякі жінки плакали. Пішли назустріч своєму страху і розблокували себе, вивільнилася енергія, навернулися сльози полегшення, очищення.
Я теж була з тих жінок, що не просять. Все сама. Але є за що подякувати цій програмі. Вона зробила мене сильною і самостійною. В будь-якій ситуації, навіть у досить критичній, небезпечній я зберігаю спокій і здатність діяти. Це тому, що знаю: я маю розраховувати лише на себе. Я стала сама собі вірним другом, який ніколи не підведе.
Отже ця програма більше мені не потрібна. Вона вже зробила свою справу – загартувала мене. Тепер, залишаючись такою ж самостійною і дієвою, я легко озвучую свої прохання перед людьми і приймаю від них будь-яку відповідь. Я легко прошу чоловіків зробити щось для мене, допомогти чи дати.

Бути відункою

Posted on 28.03.2020Leave a comment

Коли роблю людям розклади на слов’янських картах, часом між нами виникають діалоги, з якими варто поділитися, бо стосується майже всіх.

От вчора в розкладі виявилося, що в дівчини є магічні здібності, і я порадила їх розвивати.

Вона пише: «Я це відчуваю, але розвивати мені це боязко».

Я часто зустрічаюся з таким страхом у жінок. Магічні здібності і страх – це дуже поширена тема в жінок, які народжені відунками, відчувають свою несхожість на інших, але бояться цього, приховують. Втім приховати це неможливо. Ця енергія буде розривати зсередини, псувати життя, якщо не дати їй реалізацію. Є страх, бо є невірне уявлення про магічні здібності, ніби це щось погане – таку установку запустила у свідомість людей церква.

Насправді, бути відункою – це так природньо для жінки! Запалювати свічку не просто так, а з відчуттям, що вогонь живий і з ним можна поговорити. І говорити з вогнем, просити його спалити свої страхи і тривоги. І стане спокійно. З радістю дивитися у вогнище, що розгорілося з дров – і бачити в ньому вогняних саламандрів, танцюючих вогневиць – духів вогню.

Наливати воду в склянку – і нашіптувати над водою слова-благословення на здоров’я, молодість і красу – пити таку воду та вмиватися нею, відчувати яка вона жива і дякувати їй.

Вранці вставати і вітатися з Сонцем, небом, з усім білим світом.

Гладити теплу літню землю, відчувати, що вона велика жива істота, покрита травою, як шерстю. Цілувати її, лежати на ній і дивитися в небо на дивовижні хмари або вночі на зірки. Танцювати босоніж на траві.

Обіймати дерева. Розповідати їм про свій біль. І відчувати полегшення.

Вітатися з духами лісу, коли заходиш в ліс – кланятися до землі і класти їм требу – хліб, печиво чи яблука, горіхи. І відчувати, що тебе почули і прийняли. Що тебе супроводжують і вказують стежку.

Так само вітатися з Богинею води, коли входиш в річку, і з Нептуном, коли входиш в море.

Розуміти, що буде дощ, по польоту ластівок – якщо низько – то так. І виходити під теплий дощ без парасольки, щоб промокнути і радіти, ловити його краплі язиком, танцювати в калюжах.

Слухати свій внутрішній голос і вірити йому. Відчувати своє серце як центр Великого Всесвіту, а своє тіло – як частину його безмежного простору. Знати, що ти – безмежність і вічність.

Хіба це страшно? Навпаки, страшно, коли жінка цього не відчуває, забула себе, свою природу або заборонила собі бути живою.

Призначення жінки

Posted on 21.03.2020Leave a comment

В сакральні дні весняного рівнодення відкритий портал між світами, і я, зазвичай, в цей час ворожу людям. Бувають такі питання і відповіді, якими хочеться поділитися зі всіма, бо стосуються широкого загалу. Тому я ділюся цими діалогами в стрічці новин зі всіма своїми читачами.

От наприклад, жінка запитує пораду: що їй робити – чоловік багато часу приділяє роботі, виснажується, приходить додому в негативних енергіях, і вона відразу починає себе почувати погано – такою ж знесиленою як і він. Просить зробити розклад на стосунки. Але я написала їй ось що:

«Жінка і чоловік – сполучні сосуди. Ви з’єднані. Чим він наповнений – тим і ти. І навпаки. Тому як тільки ти почнеш дбати саме про своє наповнення – в тебе з’являться сили, чиста енергія. І ти почнеш заражати його силою і позитивом.

Задача жінки – зрозуміти, що вона сосуд, з якого чоловік п’є. Чим вона наповнена – те буде і в ньому. Так, на роботі він може спустошуватися, забруднюватися негативом, але вдома – підійшов до жінки – і полилася від неї до нього чиста енергія любові. Це як цілющий бальзам для нього. Як ця енергія ллється? Через слова, через погляд, посмішку, доторки, приготовлену їжу, атмосферу навколо. Головне, про що має дбати сімейна жінка – тримати це все в гармонії, добрих, приємних емоціях. Говорити хороші слова. Тобто дбати про своє внутрішнє наповнення і приємну атмосферу в домі.

Отже в першу чергу ти маєш дбати про себе – свій психологічний стан, свій настрій. Сам по собі він не буде добрим – адже в навколишньому світі завжди відбуваються якісь катаклізми. Ти багато переживала за війну, тепер нові переживання – за ризик зараження вірусом і наслідки карантину. Але це зовнішній світ, а зовнішнє – це територія чоловіків. Хай вони дбають, щоб не було війни, щоб ми вийшли з кризи. Жінка має дбати про внутрішній світ, про внутрішню атмосферу в домі, в сім’ї. Це твоя відповідальність – постійно прибирати зі свого внутрішнього світу негатив, страх зневіру і т.п.»

Коли я написала це своїй клієнтці, то подумала, що це стосується не тільки сімейних жінок. Кожна жінка наповнює світ тим, чим наповнена сама. Зараз ця думка актуальна як ніколи. Якщо жінки, замість паніки і страху, зараз будуть випромінювати в світ позитивну енергію і любов-вдячність, то світ буде врятовано! Як це робити? Так само, як ви прибираєте своє житло, прибирайте свою свідомість, свої емоції, очищайтеся Світлом, запалюйте всередині себе вогник радості. Просто радійте життю і кожному дню.

Жінка зі скалкою

Posted on 17.06.2017Leave a comment

Я часто чую від жінок признання: «Ви – моя муза, ви мене надихаєте». Це говорять такі прекрасні жінки, від яких я сама в захваті – від їхнього бажання розвиватися, мінятися на краще, ставати щасливішими і мудрішими. Я знаю, що саме на це я їх надихаю – своїм прикладом і своєю свободою. Адже Муза – це та, що йде за своєю волею, а не за чужою. Своя воля (воля душі) – це і є воля Бога, тому коли робиш кроки, прислухаючись до поклику душі – це, ніби, танцювати танець з Богом. В танці партнерка йде за партнером, що її веде – крок у крок. А Муза йде за Богом. Тому, вона прилітає тільки до того, кого вибирає сама. Її неможливо купити або примусити служити.

Жінка з розвинутим архетипом Музи – благословення для чоловіка. Адже вона постійно буде запліднювати його Розум чудовими ідеями, які в його руках перетворяться на плоди. А плоди – це достаток. І ці плоди він приносить своїй Музі – як дари і подяку за натхнення.

Це все так, але чомусь я не стала Музою для жодного чоловіка. І це мене довго бентежило аж до вчорашнього дня. Я думала, що зі мною щось не те, що я не вмію знайти підхід до чоловіків, щоб вони захотіли щось творити. А вчора ми розговорилися про це з моєю подругою – теж жінкою-музою. Вона каже: «Справа не в тобі, дорогенька, а в українських чоловіках. На них діє інший архетип музи – українська жіночка зі скалкою в руках, яка цією скалкою буде ганяти і заставляти щось робити». «Точно! – відповіла я. – Але ж на це треба покласти все життя, не випускати скалку з рук. Я дійсно так не можу, мені це не цікаво».

Пригадалося моє сімейне життя. Чоловік шість років ніде не працював, у нього, крім нічного сну, був обов’язковий денний сон після обіду, вечірній пасьянс з друзями і постійні нарікання на те, що ми живемо у важкий час, коли немає роботи, він хотів би працювати, та немає де. Я пішла від нього, абсолютно переконана, що він такий, і так буде завжди. Але його дуже швидко взяла в свої руки українська жіночка зі скалкою. І почала ганяти – треба машину, треба знову ремонт в квартирі, треба кота за 1000 доларів… І він задовольняв всі її потреби, як раб. Навіть мені якось пожалівся: «Якби я половину того, що зараз заробляю, давав тобі, ти була б щаслива і задоволена, а їй все мало і мало». І весь цей час я думала, що та жінка молодець, а я ні на що не годна…

Як я вдячна моїй подрузі, що вона звернула мою увагу на цей архетип «жіночки зі скалкою» і розвіяла мій комплекс. Якщо такі жіночки нашим чоловікам зараз більш потрібні – то хай паруються з ними, бояться їх, і служать їм зі страху. Навіщо мені себе з такими порівнювати? Я інша. Я Муза з прозорими крильцями. Я можу надихати тільки того чоловіка, який зуміє ці тонкі крильця побачити, відчути їх ніжність, і захотіти їх захищати. Саме від цього зростає мужність, а не від скалки.