Алгоритм дії Сили

Коли я усвідомила себе дитям Сили, я почала відчувати, як Сила веде мене, говорить зі мною за допомогою знаків. Вони не завжди бувають приємні, адже часом мене потрібно якимось чином зупинити, якщо йду не туди. Але однозначно всі ситуації, всі знаки посилаються мені з Любові. Розповім на прикладі вчорашнього дня.
Вчора була неділя – повністю розпланований у мене день. З ранку я прийшла на Києву гору, де проводжу енергетичні та духовні практики в Колі Сили.
В другій половині дня я мала поїхати в Білицький ліс на зустріч з моїми сестрами-чародійками.
Все почалося та йшло просто чудово до певного моменту. До нашого Кола Сили приєднався мій друг з ФБ, який вирішив, нарешті, познайомитись зі мною в реальності. Ми гарно попрактикували і дуже щасливі та натхненні пішли на ярмарок, що відбувався на Пейзажній алеї. Час від часу такі ярмарки тут проходять, як благодійна акція – щоб перераховувати частину вторгованих коштів для Нацгвардії. Там я відразу побачила свою річ – стильні черевики з грубого льону. Пройти повз них – це було б не правильно. Отже далі я пішла з черевиками в пакеті. Вони були важкуваті, бо мали грубу підошву. Але мій новий розвіртуалений друг взявся їх нести. Він також ніс мого бубна. Тому я з задоволенням прогулювалась з маленькою сумочкою. Ми зайшли в прохолодне кафе. Пообідали. Гарно поспілкувались. І я почала квапитись на край міста в ліс.
Мій друг співчутливо сказав: «Тобі буде важко з черевиками і бубном так далеко їхати, а потім йти лісом. Може десь можна це залишити?»
Як амазонка, я не звикла до таких ніжностей. «Для мене така вага – це дурниця, – відповіла. – Я сильна і витривала».
І от я вже їду в метро. Відчуваю, що вага моїх речей доволі суттєва. Але, на щастя, поряд звільняється місце. Я сідаю. Мій сусід зліва почав розглядати мого бубна, якого я мостила на колінах. Потім уважно подивився на моє тату на плечі. Щось йому не сподобалось. Я ще не знала, що ця людина божевільна і небезпечна. Все трапилось в одну мить. Він вскочив і закричав: «Я зараз виколю тобі око!». Та поцілив у мене ключем гострим кінцем – навіть встиг торкнутися вії. На щастя якийсь чоловік зреагував, і схопив його за руку. Я пережила стрес і вийшла з вагона. Сіла в інший вагон на вільне місце і опинилась поряд з… божевільним (!!!) Я зрозуміла це відразу, адже він сидів і говорив сам з собою. А коли поряд опинилась я, то всю свою увагу переніс на мене. Зиркаючи не по-доброму, він постійно повторював: “Не нравицца? – Чемодан, Вокзал, Росія!”. Я доїхала до зупинки – вийшла і перейшла на іншу лінію. Повернулась додому. Для мене це були знаки, що туди мені не треба.
По дорозі додому їхала в оточенні гарних і гармонійних людей. А коли виходила з метро на своїй станції, то зустрілась поглядом з незнайомим чоловіком, що ніс пакетик з кексами. Він привітно посміхнувся мені, зупинився, протягнув кекси і сказав: «Пригощайтесь!»
Це теж був знак, що я вчинила вірно.
Ввечері мої сестри чародійки написали: «Добре, що ти не приїхала в ліс, у нас не вийшло те, що планували, так, просто невеличкий пікнічок».
Я записала цю історію, перш за все, для себе. Щоб відслідкувати алгоритм дії Сили. Адже спочатку попередження було надане мені ніжно, – це коли мій друг сказав: «Тобі буде там важко з речами». Як часто ми не чуємо, коли нас зупиняють по-доброму! І як часто ми продовжуємо вперто триматися свого напрямку, коли нас вже зупиняють агресивно. От і я сіла в інший вагон до іншого божевільного, думаючи лише про те, що мені треба їхати, бо я так запланувала. І невідомо, що ще чекало б мене у тому лісі, якби я вчасно не повернула назад.
То ж чи варто ображатись на тих, хто чинить нам перепони? Чи не з любові до нас вибирає їх Сила (можна назвати її Бог чи Ангел-охоронець…)? Я бачу одне: все, що зі мною відбувається – в усьому є лише Любов.