Янголи серед нас

22.02 2022 я задумалася, яку краще зробити практику у цю магічну дату і згадала про 11 днів чудес. Час від часу її роблю в особливі дні сили, або коли проживаю якісь труднощі. Ця практика допомагає активувати чудеса в житті. Робити її дуже просто. Треба закликати Архангела Михаїла з його янгельським воїнством і перед ними оголосити 11 днів чудес в своєму житті. Попросити їх допомогти ставатися чудесам. І пообіцяти, що я буду концентруватися на чудесах, тримати їх в фокусі зору, щодня їх помічати, а перед сном дякувати за маленькі і великі чудеса, що ставалися за день. І так і буде.
Цікаво, що в той момент, коли я оголошувала 11 днів чудес, я почула від Вишніх Сил, що треба оголосити 14 днів. І я так і зробила. Ніби самі Ангели це підказали, що особливими будуть саме 14 днів. Це з 22 лютого по 8 березня. На цей строк у мене складено договір з Архангелом Михаїлом про підтримку. А тепер я розумію, що це особливий строк для всієї України, де я зараз перебуваю.

Через день почалася війна.

24 лютого під завивання сирен військової тривоги я вийшла з квартири мого чоловіка, який залишився зі старенькою мамою, що потребує догляду. І пішла з валізою на метро Нивки, щоб переміститися в іншу частину міста до доньки, яка проживає сама. Під час біди треба об’єднуватися з рідними.

Метро не працювало. Наземний транспорт теж. Вже багато годин на виїзд з Києва на Житомирську трасу стояли пробки. В одну сторону тягнулися машини, в іншу – такі, як я, пішоходи – люди з валізами, рюкзаками, сумками. Таксі викликати було не реально. Воно б не пробилося крізь пробки. Але сталося чудо (диво). На підході до Шулявки, яка ще працювала, я зупинилася на мить, щоб віддихатися і біля мене зупинилося таксі. Звідти вийшла жінка, і я змогла сісти в автівку.

Але справжнє диво сталося потім, коли ми почали розмовляти з таксистом.

– Давно розвозите людей? – запитала я.

– З 4 ранку, як тільки це почалося. Першою до мене сіла молода жінка, я довіз її до стоянки, де була її машина. Жінка була дуже налякана, сказала, що зараз поїде до кордону з Чехією. Нею володіла паніка. А коли людина в паніці, вона не розуміє, що робить. Через 3 години мені подзвонила наша служба таксі і запитали, чи не має в машині її паспорта, бо ця жінка по дорозі його загубила. Ні, паспорта тут не було. А ще важливо не панікувати, бо тоді ти перестаєш чути себе справжнього, який добре знає, що краще зробити, де я повинен бути, яким є Божий план щодо мого місця в цій ситуації. Люди, які слухають свій страх і йдуть за ним, найчастіше йдуть не туди і відступають від своєї Долі.

– Я в захваті від ваших слів. Ви справжній мудрець! Що ви скажете про цю війну, що з нами буде?

– Ми вже ніколи не будемо такими, як були, після цієї війни. Ми маємо пройти через очищення. Досі більшість з нас були налаштовані тільки на споживання, ми накопичували зайве, і не могли зупинитися. Зараз ми маємо згадати, що для всіх нас є Єдине Джерело Життя, і всі ми до нього під’єднані. Коли людина згадає, що Джерело життя в ній самій – і це її найбільша цінність, тоді вона пробудиться і стане свідомою. Ця війна має нас пробудити.

В цей момент я зрозуміла, що мене підвіз Янгол. Я вийшла з машини і сказала водієві:
– Будьте благословенні!
– І ви будьте благословенні. Хай береже вас і ваших близьких Бог.

Після цього я зрозуміла, що зі мною і близькими все буде добре. Ми з дочкою прийняли рішення залишатися в Києві, берегти себе, нашого котика і мир в серці.

Сьогодні 7 день війни. Архангел Михаїл та янголи охороняють Київ. Чудеса стаються щодня. Чудеса ніколи не припиняться.

Світлини – янгол над Київським небом в перші дні війни.

Алгоритм дії Сили

Коли я усвідомила себе дитям Сили, я почала відчувати, як Сила веде мене, говорить зі мною за допомогою знаків. Вони не завжди бувають приємні, адже часом мене потрібно якимось чином зупинити, якщо йду не туди. Але однозначно всі ситуації, всі знаки посилаються мені з Любові. Розповім на прикладі вчорашнього дня.
Вчора була неділя – повністю розпланований у мене день. З ранку я прийшла на Києву гору, де проводжу енергетичні та духовні практики в Колі Сили.
В другій половині дня я мала поїхати в Білицький ліс на зустріч з моїми сестрами-чародійками.
Все почалося та йшло просто чудово до певного моменту. До нашого Кола Сили приєднався мій друг з ФБ, який вирішив, нарешті, познайомитись зі мною в реальності. Ми гарно попрактикували і дуже щасливі та натхненні пішли на ярмарок, що відбувався на Пейзажній алеї. Час від часу такі ярмарки тут проходять, як благодійна акція – щоб перераховувати частину вторгованих коштів для Нацгвардії. Там я відразу побачила свою річ – стильні черевики з грубого льону. Пройти повз них – це було б не правильно. Отже далі я пішла з черевиками в пакеті. Вони були важкуваті, бо мали грубу підошву. Але мій новий розвіртуалений друг взявся їх нести. Він також ніс мого бубна. Тому я з задоволенням прогулювалась з маленькою сумочкою. Ми зайшли в прохолодне кафе. Пообідали. Гарно поспілкувались. І я почала квапитись на край міста в ліс.
Мій друг співчутливо сказав: «Тобі буде важко з черевиками і бубном так далеко їхати, а потім йти лісом. Може десь можна це залишити?»
Як амазонка, я не звикла до таких ніжностей. «Для мене така вага – це дурниця, – відповіла. – Я сильна і витривала».
І от я вже їду в метро. Відчуваю, що вага моїх речей доволі суттєва. Але, на щастя, поряд звільняється місце. Я сідаю. Мій сусід зліва почав розглядати мого бубна, якого я мостила на колінах. Потім уважно подивився на моє тату на плечі. Щось йому не сподобалось. Я ще не знала, що ця людина божевільна і небезпечна. Все трапилось в одну мить. Він вскочив і закричав: «Я зараз виколю тобі око!». Та поцілив у мене ключем гострим кінцем – навіть встиг торкнутися вії. На щастя якийсь чоловік зреагував, і схопив його за руку. Я пережила стрес і вийшла з вагона. Сіла в інший вагон на вільне місце і опинилась поряд з… божевільним (!!!) Я зрозуміла це відразу, адже він сидів і говорив сам з собою. А коли поряд опинилась я, то всю свою увагу переніс на мене. Зиркаючи не по-доброму, він постійно повторював: “Не нравицца? – Чемодан, Вокзал, Росія!”. Я доїхала до зупинки – вийшла і перейшла на іншу лінію. Повернулась додому. Для мене це були знаки, що туди мені не треба.
По дорозі додому їхала в оточенні гарних і гармонійних людей. А коли виходила з метро на своїй станції, то зустрілась поглядом з незнайомим чоловіком, що ніс пакетик з кексами. Він привітно посміхнувся мені, зупинився, протягнув кекси і сказав: «Пригощайтесь!»
Це теж був знак, що я вчинила вірно.
Ввечері мої сестри чародійки написали: «Добре, що ти не приїхала в ліс, у нас не вийшло те, що планували, так, просто невеличкий пікнічок».
Я записала цю історію, перш за все, для себе. Щоб відслідкувати алгоритм дії Сили. Адже спочатку попередження було надане мені ніжно, – це коли мій друг сказав: «Тобі буде там важко з речами». Як часто ми не чуємо, коли нас зупиняють по-доброму! І як часто ми продовжуємо вперто триматися свого напрямку, коли нас вже зупиняють агресивно. От і я сіла в інший вагон до іншого божевільного, думаючи лише про те, що мені треба їхати, бо я так запланувала. І невідомо, що ще чекало б мене у тому лісі, якби я вчасно не повернула назад.
То ж чи варто ображатись на тих, хто чинить нам перепони? Чи не з любові до нас вибирає їх Сила (можна назвати її Бог чи Ангел-охоронець…)? Я бачу одне: все, що зі мною відбувається – в усьому є лише Любов.