Мужчины, женщины, программы

В субботу, в день Сатурна, накануне солнечного затмения мои ученицы писали письмо-прощение тем людям, с которыми они чувствовали себя неудовлетворенными, обиженными, брошенными и т.п. Вскоре после практики от них начала приходить ко мне обратная связь. Оказалось, что прощать пришлось, в основном, мужчин. «Поднялось так много боли, причиненной мужчинами», – пишут женщины. Такое впечатление, что между мужчинами и женщинами идет война, и мы все в ней изранены.

 

Поломанное наследство

На эту войну большинство из нас попало сразу при рождении – к воюющим друг с другом папой и мамой. Споры, крики, скандалы, обиды, манипуляции эмоциональным холодом и молчанием, перетягивание детей на свою сторону против другой стороны – этот сценарий семейной жизни проигрывался в большинстве советских семей, где работающие на государство женщины перестали быть Берегинями любви и здоровой атмосферы семьи. Сценарий копируется детьми как программа жизни и воссоздается в их семьях. Всё это может продолжаться бесконечно, пока кто-то один не включит свою осознанность и не поймет, что этот ад – не его сценарий, а ненужное, устаревшее наследство, старая программа, из которой МОЖНО и НУЖНО выйти. Вопрос как?

Расскажу на своём примере. Я выросла в токсичной семье, где между мамой и папой велась 30-летняя война. После 30 лет совместной жизни они развелись. Правда, назвать это совместной жизнью сложно. Мы жили в большом доме, у каждого была своя комната и своя постель. То есть мои родители не делили совместное ложе. Обмен энергией у них происходил в ежедневных скандалах.

Моя семейная жизнь разыгралась в точности по такому же сценарию, и после 6 лет брака я развелась. Мне было тогда всего 25 лет. Я вышла из зала суда и сказала, что в этот ужас добровольно себя никогда больше не направлю. Но ведь не везде семья – это ужас и кошмар. Есть люди, для которых это счастье. И тогда я начала искать ответы, как стать счастливой и построить счастливые отношения. Всё идет из детства. Я поняла, что мне нужно принять в себе свою маму – любительницу поскандалить. Ведь пока не примешь мать как часть себя, пока не признаешь: то, что есть в ней, есть и в тебе, – ты ничего не можешь сделать с этими программами. Вроде и воюешь с ними, когда видишь их снаружи, но это битвы с ветряными мельницами. Потому что корень всего – внутри. Но когда я искренне признаю: она – это я, тогда я беру над этим состоянием власть, могу этим управлять и видоизменять. На проработку мамы у меня ушло, наверное, лет десять.

Её главным сценарием была роль жертвы. Подчиняясь своим начальникам на работе, часто унижаясь, стараясь быть перед людьми доброй, всем услужить, она компенсировала это, тираня и унижая своих домашних, близких. Мой выход из программы жертвы был долгим, потому что он шёл через принятие матери – принятие её сознания жертвы как своего. С этим так сложно было согласиться, но другого пути нет.

 

Боль притягивает боль

Пока ты находишься в состоянии жертвы, нет смысла заводить семью – любые отношения, даже по самой большой любви, постепенно скатятся к недовольству жертвы своим мужем-тираном. Наши гиды-наставники из духовного плана часто оберегают такую женщину, направляя её в одиночество – как в самую лучшую возможность безболезненно разобраться в себе, переписать свои программы, исцелиться. Подобно тому, как нельзя есть жаренного, пока болеет печень, а выздоровеет – пожалуйста, ешь всё, что хочешь. Но мы, женщины, столь нетерпеливы, мы часто жалуемся на одиночество, часто не выдерживаем этой целительной диеты и срываемся в отношения – налетаем на «жаренное» – и получаем боль. А потом пишем письма-прощения, чтобы хоть как-то эту боль выпустить из себя. «Ах, как много боли причинили мне мужчины!» Нет, не мужчины, а собственное невежество и упрямство.

Нужно понять: если внутри тебя уже есть боль (есть токсичный сценарий, всякие страхи и неприятия) – то ты притянешь боль. Не мужчину, не счастье, не любовь, а боль. Счастье притягивает счастье.

 

Игра на флейте

Я научилась быть счастливой одна, когда исцелила в себе свою маму – мою внутреннюю женщину. Моя жизнь стала яркой, как жизнь героя. Ведь выход из жертвы – это обязательно Путь Героя. Однако, не смотря на то, что моя жизнь сейчас интересная, творческая, сказочная, я понимаю, что она всё-таки однобокая. В ней практически нет мужчин. Я словно живу на планете женщин: все мои друзья – женщины. Если мне нужна в чём-то помощь, её мне оказывают женщины. Хочется с кем-то поговорить, сходить вместе в кино или театр – подруги тут как тут, но только не мужчины. Мужчины как будто живут на такой огромной дистанции от меня, что я им не видна. Я понимаю: это не что иное как неисцеленная пропасть между моими мамой и папой, моей внутренней женщиной и внутренним мужчиной.

Чтобы исцелить себя и свой род, я углубилась в психологию настолько, что стала практикующим психологом и даже парапсихологом, применяя для исцеления души энергоинформационные практики, силу заговорного слова, шаманизм. Обитая внутри своего одиночества, идя в свои неисчерпаемые глубины, я стала тем, кем я есть сейчас – вашей любимой волшебницей Чародеей. Я помогаю людям привлечь в свою жизнь счастливые отношения и сделать семейные отношения счастливыми. Моя помощь эффективна, потому что… потому что я искренне хочу помочь себе, и всё время продолжаю искать те скрытые пазлы, которые превратят зону боли в зону счастья.

Возможно, в этом и была задумка моего Высшего руководства (духовного гида-наставника) – провести меня через такие программы, которые заблокирую мою личную жизнь, и моя энергия потечет на служение людям? Работая с людьми как целитель душ, я наблюдаю у всех одно и то же – боль там, где есть блок, где энергия не может течь свободно. Но во Вселенной не бывает ничего ненужного. Эти блоки нам тоже нужны. Бог, словно играет на нас, как на флейте, перекрывая одну дырочку, чтобы его дыхание (жизненная энергия) вышла через другую, и в мире (Вселенском оркестре) зазвучала определенная нота. Когда эта нота чётко прозвучит, Бог сам откроет другую дырочку – ту, которая была закрыта. Начнут так складываться обстоятельства, что она разблокируется. Получается, что если всё принять как есть – боли не будет. Она возникает от того, что мы хотим САМИ подуть в ту дырочку, которая сейчас закрыта, и немедленно открыть её. Мы видим, что у кого-то она звучит, а у нас нет. И вот это «нет» вызывает боль.

Я прожила 9 лет без отношений с мужчиной, в течение которых постоянно думала: как бы открыть эту перекрытую дырочку, но все попытки приводили меня только к боли. Я устала от этого и сдалась, ведь я уже сделала всё, что могла. Хорошо. Пусть будет так. Принимаю путь одинокой Яги.

 

Мужские поступки

После этого решения мне стало спокойно, и пошел прилив сил. Ведь моя энергия больше не тратились на ожидание встречи с мужчиной. Вскоре мне предстояло дальнее путешествие – в Москву, где мой давний друг готовил к изданию книгу по нашей переписке в образах героев эпохи Возрождения. Мы договорились вместе встретить книгу с издательства и отметить событие, которое ждали 9 лет.

И вот я начинаю путь. Делаю первые шаги с большим чемоданом, сойдя с автобуса в Виннице, – и у чемодана отваливается колёсико. Однако, для меня, одинокой путешественницы, в этот раз это не стало катастрофой, ибо на автостанции меня уже ждал мужчина. Он взялся из ниоткуда, как сюрприз. Пока я ехала из своего села в Винницу, я созвонилась со своей ученицей, попросилась к ней на чай, ведь до отхода поезда – 4 часа. Наш разговор случайно услышал её папа. «Она же одна с чемоданом! Её надо встретить», – сказал он. И встретил, и на вокзал потом отвез.

«Надолго в Москву?» – спросил он меня.

«Посмотрю, как сложится, знаю только, что не смогу задержаться там дольше, чем на месяц, потому что у меня дома в селе дров хватит ровно на месяц. Нужно будет возвращаться, и сразу покупать дрова. У нас печное отопление. Дома дочь», – ответила я.

В Москве я узнала, что из-за ошибок в верстке издание книги задерживается на месяц. Не возвращаться же мне домой ни с чем. И я решила подождать, навестив тем временем родственников в Петербурге. Это было авантюрой, потому что у родственников в многодетной семье в тесной квартире я могла прожить 3-4 дня. Дольше стеснять их было неудобно. Гостиницу я не потянула бы. Я рискнула – обратилась к одному своему знакомому, живущему в Петербурге, с просьбой поддержать меня. Он согласился. Интересно, что мы с ним еще ни разу не виделись. Мы были друзьями по фейсбуку. Тем не менее, этот молодой мужчина предоставил мне свою квартиру и холодильник с едой, купленной специально для меня, он заправил мне мобильный телефон и оставил деньги на проезд по городу, а потом еще по ходу дела купил мне 2 экскурсии. Сам же пошел жить к своим друзьям, и ни каким образом меня не беспокоил и ничего не требовал взамен.

И вот я уже обитаю в петербургской квартире, как у себя дома. Приняла ванну, легла на широкую кровать – и почувствовала блаженство. Как же мне это было нужно – побыть одной в пространстве! Я не могла вспомнить, когда у меня это было. Я все время живу с кем-то – дома с дочерью, в путешествиях я останавливаюсь в семьях моих друзей. Я все время кого-то выслушиваю, ладую, вдохновляю, ободряю. Наконец, я принадлежу только себе. Мне не хотелось из этой квартиры никуда выходить. Петербург манил своей красотой и интересностями, но я несколько дней просто сидела дома одна и наслаждалась тишиной. И там, в этой тишине, ко мне пришла разгадка, в чём заключается поломка моих отношений с мужчинами. Конечно же, она вела к моему отцу.

Я никогда не прорабатывала своих отношений с отцом. Ведь у меня с ним было всё хорошо. Он меня полностью принимал и обожал, был моим другом и защитником. Но почему же тогда мои отношения с мужчинами всегда были проблемными? И тут я вспомнила. Когда мне было 14 лет, у папы появилась любовница. Он был богатым, успешным 50-летним мужчиной. А она – бедовая, молодая, гулящая, с тремя маленькими детьми от разных мужчин. Она уцепилась в него как в единственный шанс выжить. Мама страшно истерила тогда и постоянно говорила мне: «Вот видишь – мужчины за секс готовы отдать всё!» Что тут сказать: факт налицо – да, папа не заботился о маме, которая спала в отдельной комнате, не дарил подарков, у них все было раздельным – и питание, и бюджеты. А любовнице он отдал всё, он купил ей трёхкомнатную квартиру, он заботился о ней и её детях. И только сейчас я поняла, что тогда в меня вошло мамино убеждение: «Мужчины дают заботу только за секс».

Мужская забота очень нужна женщине. Иногда, это действительно, шанс выжить. Я всегда хотела, чтобы обо мне заботился мужчина, это так приятно. Но я могла получить это только через свою деструктивную программу. Как это происходило? Я хочу заботу – сразу включается «это возможно только за секс» – и отношения строятся только на нижней чакре. Ни с одним мужчиной я не поднялась до уровня сердца. Почему же мужчины быстро прекращали заботиться обо мне, не смотря на мою сексуальную доступность? Элементарно, Ватсон, – я ведь не взяла мужчину в сердце, и потому у нас, по сути, торг – ты мне заботу – я тебе секс. Но если я его не люблю, то я не хочу секса с ним. У женщин сексуальное желание идет из сердца. И вот я подсознательно делаю всё, чтобы он не заботился обо мне. Я покупаю себе всё сама, я всё делаю дома сама. И для его заботы просто нет места. Мужчине ничего не остается, как паразитировать. Тогда, согласно своей программе, я выдвигала чёткий аргумент: «А за что я должна давать тебе секс – ведь ты не заботишься обо мне?» Вот и повод для расставания. Мужчина еще немного подергается, встанет с дивана – бросится на рынок за покупками, возьмется за молоток и гвозди – что-то починить… Но всё это бесполезно, если я не взяла его в сердце.

О, какой же это прорыв в сознании! Наконец, программа выявлена, и она больше не будет иметь власти надо мной. И, может, теперь я смогу полюбить мужчину? Но даже, если нет – чёрт с ним! Главное, что я больше не попаду в зависимые отношения, построенные на уродливой программе. Я могу не бояться отношений!

Надо сказать, что осознание этой программы пришло ко мне, когда впервые мужчина поступил со мной не как всегда, то есть не по правилам этой программы. Предоставил заботу, не требуя секс и не намекая на это. Оказывается, взлом программы может произойти двумя способами – или благодаря глубинным проработкам своей психики (изнутри) или снаружи, когда кто-то поступает с тобой не так, как привычно. А стоит хоть раз сделать что-то не так – и всё меняется, и пошло-поехало по-новому.

Через неделю мне написал в Вайбере папа моей ученицы из Винницы: «Дай мне номер телефона твоей дочери, я привезу ей машину дров». Опять просто так! Но почему? Он ответил: «Потому что я мужчина. Я услышал, что у женщин зимой нет дров. Как мне с этим жить дальше и ничего не сделать? Я должен помочь».

Вот так началась новая эпоха в моей жизни – эпоха гармоничного взаимодействия с мужчинами. В Москве вообще был месяц в мире заботливых мужчин-друзей, я даже Новый год встретила в компании троих мужчин. Моя новая программа теперь звучит так: «Мужчины дают мне заботу – я даю мужчинам любовь».

 

Народження Любові

Багато жінок з тугою в голосі питають мене: «Поворожіть мені, підкажіть, коли я зустріну його – свого єдиного чоловіка, призначеного тільки мені, як і я йому?». Іноді таке ж питання я задаю сама собі…
Є у мене така властивість – коли всередині мене виникає питання (будь-яке), мені немов хтось з Вишнього світу починає відповідати.
І ось з учорашнього дня починаю чути: «Якщо ти любиш Бога в собі і розвиваєш стан повної довіри Богу, то настане момент, коли Бог відповість тобі такою ж любов’ю і довірою – і постане перед тобою у вигляді земного чоловіка з плоті і крові. І ти зможеш протягнути йому руку, доторкнутися і обійняти, та піти з ним разом, куди вам захочеться. При цьому твій внутрішній Бог залишиться з тобою. Це твоя внутрішня Повнота. Наповненість Любов’ю. Все зовнішнє проявляється з внутрішньої Повноти. З Порожнечі проявляється Порожнеча або лики того Страху, який народжується в Темній Порожнечі».
З вищесказаного роблю висновки: свого чоловіка потрібно виносити в собі, як жінка виношує плід. Почати любити його ще до зовнішньої зустрічі, як жінка любить своє дитя ще в утробі своїй. І чекати, не сумніваючись, що він є, як не сумнівається породілля в тому, що дитина народиться. Тобто Любов спочатку виношується, а потім народжується. Зачинається вона Богом. Жінка спочатку вступає у відносини з Богом, налагоджує ці відносини. Починає відчувати Бога в собі, любити його. Їй стає комфортно в Просторі, як в тілі Бога. Вона відкривається прийняттю Простору. Відчуває Простір як своє продовження. Як краще середовище, яке для неї підготував люблячий Бог. Вона вдячна і щаслива тим, що у неї є.
Ось це і є стосунки з Богом. Саме такі внутрішні відносини з Богом переростають в чудову Зустріч і гармонійні стосунки з чоловіком.

Літо на 205 Герц

Ось і минуло ще одне літо моєму житті. Таке тепле, гарне, яскраве – як дар. Тільки за сонце і соковиті фарби варто було б оспівувати його. Але для мене це літо було знаменно ще й глибинними усвідомленнями, трансформацією свідомості, свідомим вибором жити в любові і розумінням, що за цей вибір відповідаю тільки я і ніхто інший.
Моє літо почалося з любові. Вчора мені попалася на очі картинка в стрічці новин – шкала частот, відтворюваних різними станами, емоціями та почуттями. Дивлячись на неї, я зрозуміла, що це було перше літо в моєму житті прожите тільки на високочастотних вібраціях. Початок червня – сердечна любов – частота 147 Герц. У цей період кожен день мені писав любовні листи молодий чоловік, писав уже протягом трьох місяців – наполегливо і послідовно. Спочатку я відмахувалася від цих слів. Моє серце було закрито. Потім я стала до них звикати. І одного разу я помітила, що йду по вулицях не як зазвичай, думаючи про щось своє, а милуюся своїм відображенням у вітринах, і всередині мене звучать його слова про те, яка я гарна. І я раптом розумію, що я дійсно красива.
Цього не було раніше. Раніше я була незадоволена своєю зайвою вагою, яка несподівано після 45-ти почала завойовувати моє тіло. Кілограм п’ять-шість, начебто не багато, але вони відчутні і відвели мене від ідеалу в моїй свідомості. Невдоволення тілом завжди призводить до невпевненості, закритості, уразливості. Такою я і була ще взимку. І зима була дуже важкою. На мої майстер-класи приходило мало людей. Я працювала дуже багато, втілювала ідею за ідеєю. Але мало знаходила підтримки в суспільстві. Ідеї ​​були дуже хороші, розумні, але люди йдуть не на ідеї, а на стан майстра. І чим цей стан більш високочастотний, тим більше людей притягається до такої людини.
Взимку я постригла своє волосся під корінь, почала відрощувати свою природну сивину. Я вже не думала, що зможу комусь сподобатися з чоловіків. І мені було все одно. Багато років чоловіки обходили мене стороною. Я до цього звикла. Я вважала, що їх відштовхує моя внутрішня сила, але я не збиралася ставати слабкою заради когось. Ех, лише недавно я зрозуміла, що чоловіків відштовхувала не моя сила, а моя закритість.
Але я відкрилася! Це сталося, напевно, тоді, коли вперше, дивлячись на своє відображення у вітринах, я помітила свою красу. Я прийшла додому і написала йому: «Зі мною сталося щось нове – я почала дивитися на себе твоїми очима, і стала подобатися собі». Він відповів: «Дорога, я хочу, щоб ти при погляді на себе не просто собі подобалася, а відчувала збудження від самої себе і своєї краси. І я доб’юся цього ».
І він домігся. 147 Герц – це постійний трепет, постійне збудження, любов дзвенить в кожній клітинці. Ледь прокинувшись, я починаю посміхатися. Я фотографую для нього квіти, що розпустилися в моєму саду. Щоранку я бажаю всім людям щастя, розкриваючи обійми на чотири сторони світу. Я молюся Сонцю. І постійно дякую Богові за щастя жити і любити.
Якщо б можна було все залишити на цьому рівні, ми б продовжували спілкуватися душа з душею. Але ми пішли второваним мільйонами закоханих сценарієм – вирішили зустрітися і жити разом. Взагалі, логічно. Але не завжди це потрібно. Буває, що чоловік приходить в життя жінки лише для того, щоб її розбудити. Казка про сплячу царівну – якраз про такий момент пробудження. Після поцілунку принца пробуджується жіноча природа – а це некерована стихія. І не кожен принц готовий взяти це під свою відповідальність. А якщо не готовий, то краще не починати. Мій принц саме це відчув. І куплений квиток в ту країну, куди він мене кликав, довелося здати просто тому, що він передумав.
Такі моменти – це завжди іспит. Що ти будеш робити, як будеш реагувати – від цього залежить, чи переведуть тебе на новий щабель життя – вважай – на нову вібраційну частоту. Більшість людей цей іспит завалюють – починають ображатися, жаліти себе, мстити. Відбувається відкат до 0,6 Герц – образа. Ох, як боляче падати зі 147 до 0,6 – з такої висоти, коли летиш, можна і на смерть розбитися. Кілька разів в житті я так вже падала. Падіння триває мить, зате потім витрачаються роки, щоб піднятися. Тоді мені не вистачило досвіду, щоб це зрозуміти. Все, що я зрозуміла: треба закритися від любові, щоб оберегти себе від того нестерпного болю, що приходить, коли втрачаєш любов.
Але цього разу я сказала собі: «Стоп. Чому я втрачаю любов? Хіба вона не в мені? Хіба я її господиня? Невже хтось ззовні може розпоряджатися моєю любов’ю – коли захоче – включить, коли захоче – вимкне?» Я навіть ніколи не бачила цього хлопця. Так чому ж я повинна зачинити своє серце через те, що він передумав зустрічатися зі мною і припинив спілкування. Так, він не зрілий, щоб зробити наступний крок або хоча б красиво розкланятися. Він просто тупо все порвав і відморозився, як підліток. Але саме його наївність, Ярилова відчайдушність, юнацький романтизм і були тими ключами, які підійшли до замку, що висів на моєму серці. Дякую. Приймаю. Відпускаю. Люблю. І продовжую жити в любові.

Через кілька днів після цього рішення мій іспит продовжився – під машиною загинула моя улюблена чорна кішка. Єдине істота, від якої я отримувала ніжність на фізичному рівні. Копаю яму. Плачу. І повторюю про себе: я все одно буду жити з відкритим люблячим серцем.
Я усвідомила в ті дні, що саме так відбувається боротьба за серця людей між світлими і темними силами. Ось чому для закоханих завжди виникають перешкоди. Адже відкритим серцем можна створити дуже багато добра для світу. Але темним це не вигідно. Вони можуть харчуватися лише низькими вібраціями. І тому їм так важливо, щоб люди ображалися, боялися, ревнували, злились … Але людині дана воля і право вибору. В нашій волі вибрати – закритися і живити темних або розкритися в своїй божественності.
Завдяки відкритому серцю потрапляєш в Потік і починаєш житиме в одному ритмі з Богом. Його подих – це твоє дихання. Такій людині вже нічого не страшно. Вона дихає з Богом, вона танцює з Богом, Бог говорить через неї. Відкрите серце як усвідомлений вибір – це і є безумовне кохання і стан щастя – 205 Герц. Вібруючи в такій частоті, людина стає генератором, від неї можна заряджати інших людей, як від батарейки. І скільки б людей не зарядив, відчуття наповненості не зникає. Я це знаю!!! О, Боже, я це точно знаю! Тепер це мій досвід. Я прожила на цій частоті все літо! І збираюся жити далі. І заряджати цим станом людей.
Зараз, коли мене питають жінки: як знайти свою любов, я відповідаю, що її не треба шукати. Вона є всередині кожної жінки. Просто потрібно згадати свій стан закоханості, адже всі його знають. А якщо ми знаємо це відчуття, ми можемо відтворити його і постійно в ньому перебувати. Нам не потрібен хтось, хто його включить. Нам не потрібно боятися, що хтось його вимкне. Ми Берегині свого джерела любові. Кожна жінка – це чаша любові. Чоловік приходить не для того, щоб наповнити цю чашу, він приходить з неї пити і захищати її. Він не прийде захищати порожнечу. Він не прийде, якщо нічого пити. Чоловіка тягне до жінки його спрага.
У світі зникнуть війни і всілякі неприємності, якщо кожна з нас вибере жити в любові і бути повною чашею любові – прокинутися – і відразу посміхнутися новому дню, помічати красу навколо і ділитися цими приємними враженнями зі своїми близькими, говорити один одному слова любові і ніжності, підбадьорювати і тішити, дякувати і благословляти. Це і є щастя. І воно залежить лише від нашого вибору бути в ньому.

Зоряна містерія

Щовечора перед сном я виходжу в свій двір дивлюся на зоряне небо, кажу «Добраніч» духам мого обістя і йду спати. У ці липневі теплі ночі, коли на небі з’явився молодик, а зірки стали особливо яскравими, так неймовірно красиво, що не хочеться йти додому спати. От я й вирішила, що буду спати в садку на землі і дивитися на зоряне небо, поки сон не закриє мені очі. Перша ніч була казковою. Я спостерігала за зорепадом. Зірки падали так швидко, що я весь час думала про свої щасливі бажання, щоб встигнути накласти їх на падаючу зірку. Це було найкраще засинання.

Наступної ночі я вирішила це повторити, але небо заволокли хмари і не було видно жодної зірки. Зате заворожуюче співали цикади. Хотілося ще і ще слухати це заспокійливе чарівне звучання. А в хаті діти дивилися бойовик, і ті звуки несли зовсім інші вібрації. Це перемогло мої сумніви – спати в садку під темним небом чи в хаті. Я вибрала спати під звучання цикад.

Щойно я лягла та почала дивитися в небо, як серед темної безодні мигнула зірка. Вона, хоч і була маленькою та мерехтливою, але вмить привернула мою увагу. Здавалося, що вона мені підморгує. А потім до неї долучилася ще одна зірка, потім і ще декілька. За кілька хвилин небо відкрилося все. Це була ніби вистава для мене. Я зайняла своє місце в театрі – і зірки поступово вийшли на сцену та почали грати для мене свою неймовірну гру. Я відчула ще більший захват, ніж, коли дивилася на чисте зоряне небо.

Мабуть, такий захват відчуваємо ми, коли перед нами відкривається чиясь душа. Вона була закритою, недовірливою. Але з’явився той, хто повірив в неї, хто почав терпеливо очікувати прояву її «зірок» – тих душевних скарбів, які має кожна душа, та не всім може їх довірити. І душа починає поступово показувати – зіроньку за зіронькою, і врешті-решт відкривається як невичерпна безодня скарбів. Таке диво робить з людьми любов.

Лист коханому

Сьогоднішній чарівний молодик відбувся у Леві, утворюючи кармічний аспект з Венерою. Це можливість залучити в своє життя коханого або налагодити, поліпшити відносини з тим, хто вже є. Все, що для цього потрібно – не полінуватися, сісти і описати образ, що ти хочеш. Я завжди лінувалася таке робити. Але лінь ніколи не виникає просто так, її причиною є незнання. Коли ти знаєш, ти відчуваєш, що ти можеш – ось тільки тоді ти по-справжньому хочеш. Це вже не просто бажання, це намір, тобто усвідомлене бажання з імпульсом до дії.
І ось, нарешті, я розумію, що я готова це зробити. Я бачу образ того чоловіка, якого я зможу полюбити. У першу годину молодика я сідаю його описувати (а це майже матеріалізувати). Але мені хочеться почати з подяки тим чоловікам, які приходили в моє життя. Вони дозволили мені побачити ті грані чоловічого, з якими мені хотілося б взаємодіяти і ті, які для мене неприйнятні. Вони допомогли мені краще зрозуміти себе, свого внутрішнього чоловіка. Вони розкривали рани моєї маленької дівчинки і моєї юної Лелі, щоб я могла побачити їх і зцілити. І я зцілювала їх своїм життєвим досвідом, своїм віданням, силою волі і вибором жити в любові з відкритим серцем зрілої Душі. Тепер я знаю, до якої зустрічі я готова.
Я готова зустріти тебе, такого ж, як і я, людини поза часом, а тому не старіючого і не обмежуючого себе помилковими переконаннями і побоюваннями. Впізнаванням, що це ти, буде твоя любов до моєї Душі. Ти побачиш її. І разом з нею ти приймеш всю мене цілком – моє тіло, мій світ, моє покликання, мою унікальність. А я прийму твою унікальність. Вона стане моїм фундаментом, моєю опорою, моїм ґрунтом для зростання.
Твоя унікальність – це сміливість і магічна сила; чуйність і добрі діяння; вірність своєму слову і рішучість; відповідальність і здатність створювати структуру, порядок; вміння слухати і чути мене і весь світ навколо; жива цікавість, жага знань; дитяча віра в чудеса і чарівниць; здатність захоплюватися простими речами, наприклад, ранковою росою на кульбабах; любов до швидкої їзди і дороги, до їзди по нічному місту в автомобілі просто так під музику Pink Floyd; бажання валятися на траві і спати під зірками, тримаючись за руки; сексуальність, яка здатна підніматися по всім чакрам, яка має вищу мету – творити, створювати; дикість, первозданність, що іноді, як вовчий рик, проривається зсередини витонченого естета, який любить хорошу літературу, музику, живопис і кіно; почуття смаку і почуття міри; спокій і вміння володіти собою, здатність вести в танці і в житті.
Коли ми зустрінемося, ми станемо швидко рости і розвиватися, як запліднена яйцеклітина, ми станемо батьками нових ідей і форм. Навколо нас, як навколо ядра, утвориться магічне середовище і до нас приєднається коло однодумців, для яких наша аура буде цілющим повітрям, надихаючим Дух на зростання. Надихати будеш ти своїм прикладом – твій Дух красивий і сильний, він постійно зростає і міцніє в красивому, сильному тілі. Моя Душа розквітає в енергіях твого Духа. У ній пульсує живий Потік Любові великої Богині Лади. Я відчуваю себе Берегинею Потоку Любові, а тебе своїм захисником. У кільці твого захисту я м’яка і ніжна.
Ти часто питаєш мене: «Як ти хочеш, дорога?», «Що ти хочеш?» Ти радієш, коли з мене, як з повної чаші, виливається Любов на інших людей. У цьому твоє служіння – щоб чаша моєї любові завжди була повна. Твій вільний вибір – бути моїм захисником. Часом тобі доведеться захищати мене навіть від мене самої – від моїх емоцій. Для цього тобі потрібно навчитися пропускати їх через себе і не закриватися. Твоя відкритість – головна умова для Потоку Любові і наповнення моєї чаші любові до країв. Перш за все – це твій колодязь Сили, з якого ти п’єш, і про який ти повинен дбати.
Мій коханий, таким я бачу і відчуваю тебе, і в якому б з світів ти зараз не був, знай – я вибираю вірність тобі!

Зіткнення, злиття, зустріч

Траєкторії руху душ неминуче змушують їх стикатися одна з одною. У цьому є великий задум Творця – прояв в людях своєї здатності до творення життя. Адже від злиття двох народжується третє. Але найчастіше душі стикаються як закриті консервні банки, б’ються один об одного, залишаючи на тілі вм’ятини – і розлітаються від удару. На жаль, ми живемо в світі, де більшість душ закриті. Нічого, крім болю, таке зіткнення не дає.
Отже, щоб не було болю, потрібно відкрити серце. Це відбувається, коли зустрічаються душі з подібними вібраціями. Вони відкривають серця один перед одним, і відбувається злиття за формулою: 1 + 1 = 3. Те третє, що народжується в результаті такого злиття, може звучати як музика, якої не було раніше у світі, як поезія, як книга, що відкриває читачам новий досконалий світ, як нова ідея, яка виводить суспільство до прогресу і еволюції … Еволюція – це і є місія такої пари – еволюція на рівні душ, і не тільки еволюція двох. Своїми творіннями вони роблять світ кращим. Народжені ними плоди можуть розкрити серця сотням тисяч людей.
Таких пар дуже мало, тому що темні сили зацікавлені в закритості людей. Люди з закритими душами – це і є ті консерви, якими вони харчуються. Ось чому такі пари піддаються всіляким випробуванням, темні намагаються їх роз’єднати.
Є ще третій вид взаємодії душ, його можна назвати зустріччю – коли душа обережно підходить до іншої душі, закритої, яка пережила ряд болючих ударів при зіткненні з іншими закритими душами, і терпляче чекає, коли та душа відкриється сама. Все, що вона робить – просто милується цією душею. Адже душі такі прекрасні, їх тільки треба зуміти розгледіти. Вона чекає, щоб подарувати їй поцілунок душі. Немає нічого ніжнішого, коли душа цілується з душею. Від цього поцілунку оживає сплячий Потік Любові в жіночій душі. І спляча царівна пробуджується, як Леля, богиня весни, пробуджується після полону Мари-зими. На цьому містерія двох закінчується. Той, хто пробудив Потік Любові, знову закривається і йде на свою траєкторію руху, йому треба отримати ще багато різного життєвого досвіду, щоб його душа дозріла для злиття: 1 + 1 = 3. У цей момент для іншої душі важливо не закритися і не втратити свій Потік Любові, інакше – інволюція і відкат назад – в стан консерви для темних. Перебуваючи ж у Потоці Любові, душа може відкрити серця багатьом душам і навчити їх не виходити з Потоку Любові.

У просторі любові Велемира і Світолади Бабичів

Тиждень в сімейному таборі для несімейної жінки – це як потрапити на іншу планету в нову атмосферу, де царює дитячий гомін, різноманітні емоції, де чоловіки є опорою для жінок, а жінки безперестанку ладують та прикрашають простір. Та інопланетянкою себе я тут не почувала, тому що вже була в дружніх стосунках з багатьма дорослими.  В таборі я отримала нагоду подружитися з їхніми дітками. Адже я сюди запрошена як майстер для проведення майстер-класів з дітьми і жінками. За цей тиждень до мене прийшло багато відкриттів, якими я хочу поділитися.

Те, що ми любимо – неможливо втратити

В селищі Чорноморське, де проходив наш табір,  я побачила море з обривистими берегами, дикими бухтами, яке нагадало мені мої улюблені місця в Криму – в селищах Орджонікідзе, Коктебель. І я зрозуміла, що те, що ми любимо, неможливо втратити, воно буде приходити до нас знову і знову в схожих образах, ландшафтах, в схожих рисах обличчя і вчинках, якщо мова йде про людей.  Головне – любити.

Любов народжує взаємопідтримку та відповідальність

Стосовно любові. Саме це почуття дає людині відчуття повної безпеки. А проявитися, розкрити свій внутрішній потенціал ми можемо тільки, відчуваючи себе в безпеці. В таборі царювала саме така атмосфера. Свої серця відкрили і діти і дорослі. В кінці тижня всі ходили усміхаючись один одному і часто обіймалися. Таке поняття як дисципліна не акцентувалося. У всіх було доволі вільного часу між майстер-класами, на які також можна було приходити за власним бажанням. Та дуже швидко наш розклад і взаємна поведінка поструктурувалися самі по собі злагоджено та природно. Отже, любов та дружелюбність можуть організувати будь-який колектив краще, ніж нав’язана дисципліна. Любов народжує взаємопідтримку та відповідальність.

Благо дарую – Благо приймаю

Стосовно підтримки. Тут у мене відбувся особистий інсайт під час гімнастики Білояр, яку ми робили щоранку з інструктором Ладомирою Галіциною-Пікож. Сенс Білояру в натягненні м’язів, щоб задіяти мікром’язи. Коли Ладомира дала нам завдання натягнутись і впасти прямим стовпчиком на партнера ззаду, я не могла це зробити. Ледве моє тіло торкалося рук партнера, як я підставляла ногу і, спираючись на себе, поверталася назад. Моя партнерка зауважила, що це свідчить про те, що я не довіряю світу, якщо не можу довірити їй своє тіло. Але справа була в іншому. Перша думка, яка повертала мене назад: я не хочу, щоб їй було важко через мене, я не хочу нікого навантажувати собою. Лише, коли я стала на її місце і переконалася, що людину з натягнутими м’язами підтримувати легко, я змогла це зробити. Таким чином, ця вправа допомогла мені виявити записану в моєму тілі і в підсвідомості програму: «Я сама» («Я зроблю все сама, щоб нікого не обтяжувати») – до речі, досить розповсюджену серед сучасного жіноцтва.

Звідки беруться такі програми? Звичайно – з дитинства. Це наш дитячий страх бути відторгнутою тими, кого ти любиш (мамою чи татом). Цей страх базується на інстинкті самозбереження, тому він дуже сильний і глибоко скритий. Якщо мама дає зрозуміти дитині, що вона для неї тягар, в дитини виникає несвідомий страх, що мама її відторгне і вона не виживе. Такі дівчатка рано стають самостійними і дорослими, це ніби добре, але вони живуть без опори, бо несвідомо бояться на когось покластися, попросити про допомогу. Ось чому їм важко притягнути в своє життя чоловіка, на якого можна покладатися. Вони живуть або самі як амазонки, або поряд з ними чоловіки-альфонси, слабкі волею, із залежностями.  Такі жінки несуть служіння близьким та далеким людям, але забувають дбати про себе, любити себе. Ось чому вони, хоч і сильні духом, мають лідерські якості, та мало досягають. Щоб у жінки все виходило легко і вдало, їй треба слухати своє тіло. І любити себе. Я переконалася, що нічого не вийде, якщо жінка не любитиме себе і не буде насолоджуватися життям. Але це можливо, коли приймаєш допомогу від людей, відкриваєшся допомозі, даєш їй можливість бути в твоєму житті – і таким чином знаходиш опору в Богові, людях, чоловікові.

Мені захотілося придумати афірмацію, яка б допомогла закріпити цей стан. Я кілька днів підбирала слова і знайшла лише два найвірніших слова, які допоможуть людині тримати баланс між «давати» (служити) і «брати» (отримувати допомогу) – це благо дарую і благо приймаю.

Люди з відичним світоглядом перестають вживати слово «спасибі» (спаси Бог), ми кажемо «дякую» (добро кую) або благодарую. Але що казати у відповідь? Якщо на «спасибі» логічно сказати «нема за що» (спасати), то на «благодарую» логічно сказати «благо приймаю». Мене підтримали учасники табору і ми всі дружно почали говорити один одному «благо дарую» і «благо приймаю».

 

Любов – це робити щось разом

Так випадково склалося, що в таборі була рівна кількість дітей і дорослих. Скоріш за все, це свідчило, що кожен з дорослих проявив свою внутрішню дитину і поладував її тут. У цьому нам допомагали діти. Я з великим задоволенням вперше малювала мандали з дітками, яким від 3 до 7 років. А потім за їхніми малюнками аналізувала їхні характери, таланти, а також якісь вже вкорінені страхи, розповідала про це батькам. Було дуже цікаво.

Діти вдячні, коли дорослі щось з ними роблять разом. Для них це означає, що їх люблять. І вони так легко, відкрито проявляють любов у відповідь. Після нашого спільного малювання діти самі йшли до мене на руки і цілували мене. Досі відчуваю ці ніжні поцілунки на своїх щоках. А коли це згадую, то посміхаюся серцем.

 

Дякую Велемиру і Світоладі Бабічам за цю чудову подію!

Магія імені

Сьогодні друзі вітають мене з днем Елени (Олени) – святом мого імені. В зв’язку з цим мені захотілося розповісти про моє ставлення до свого імені та про магію імені. Коли я проводжу вікові посвяти, ми зупиняємося також на такому важливому моменті в житті людини, як ім’янаречення. В слов’янській традиції це не просто вибір якогось імені, яке сподобалося батькам, як це обряд-священнодійство, на яке запрошувався волхв, волхвиня чи жрець, жриця (тобто відаюча людина, що вміє проводити обряди) і вона йшла за іменем дитини в Духовний світ, зчитуючи його, як код земного призначення цієї душі. Або це робили батьки, якщо вони відаючі і пробуджені, свідомі. В слов’янських іменах обов’язково була частина імені Бога або його повне ім’я – це дає дитині звеликий захист на все життя, а також і програму-призначення, яке вона має виконати. Який це Бог – дивилися по даті народження.  Адже Боги – це відображення певних якостей Рода Всевишнього – Верховного Бога, який є перешопричиною і джерелом життя. Якості Богів пов’язані, в основному із стихіями та порами року – тобто тим всім, з чого й складається наше життя.

Наприклад, я народилася 8 жовтня. Це близько від свята Покрова, яке пов’язане з Богинею Славою. Тому стовідсотково у моєму імені має бути Слава – мужня, крилата Богиня Справедливої перемоги. Можна мене назвати просто Слава, Славуня, а можна додати ще якусь якість, яка б підсилила Славу, завдала їй напрямку. Наприклад, якби батьки назвали мене Зореслава – я б точно стала астрологом.

Але мені дали грецьке ім’я Елена, що означає, Факел, Світло. І це відобразилося на моїй долі, як призначення – світити, запалювати, надихати. Так випадково співпало, що це дуже близько до Слави, у якої були золоті сяючі крила. Невидимі в якийсь момент на полі бою, вони раптом спалахували відблиском і засліплювали ворогів. Цими крилами вона закривала воїв, які йшли у праведний бій, і своїм гортанним криком підіймала їх воїнський дух і хоробрість. Якщо до Слави додати Світла (від Бога Світовита, свято якого пов’язане з осіннім рівноденням – теж близько до мого дня народження, то моє ім’я звучало б як Світослава. Це дуже потужне ім’я – воїтельки Світла. Воно б дало мені багато сили в житті. І хоч за змістом воно близьке Елені, та не зовсім. Місія Елени – світити в пітьмі. Місія Світослави – перемагати Світлом.

Я справді, дуже багато світила в пітьмі і, чесно кажучи, стомилася від цього.

Імя Елена (Олена) прийшло до мене від людей, а конкретно від чиновників, які робили запис в метриці. Батько сказав їм зовсім інше ім’я – Альона, але вони, нічого йому не пояснюючи, записали Олена, а російською Елена. Батько не повірив своїм очам, коли взяв у руки метрику: «Я ж вам сказав Альона». У відповідь: «В Україні немає такого імені». Єдине, що йому залишалося називати мене Альоною, Альонушкою вдома. В школі називали, як в метриці.

Що означає ім’я Альона? Це словянське імя, похідне від імені Леля (Лёля). Цікаво, що склад «–ле» з давньослов’янської мови означає «крило», звідси – Лелека. Сама себе я називала, щойно навчилася говорити – «Лека» (схоже на Лелека), а моя маленька донечка називала мене «Леля» (Богиня Леля). Отже в цьому імені теж проявилась крилата Богиня Слава плюс – богиня весни Леля. Обидві вони стоять на протилежних точках у сварожому Колі (колодарі). В мені досі дуже багато Лелі – романтизму, ніжності, бажання закохуватися.

Так, ім’я – це ж програма. Я дуже довго жила, відгукуючись на ім’я, що прийшло до мене від чиновників (офіційно) – Елена (Олена). І, може, то я жила не своє життя? Не знаю. Але рік тому з’явилися видавці, які захотіли видати мою книгу – повість для дітей і дорослих. Вони поспілкувалися зі мною по скайпу і сказали: «Ти не Елена, ти Альона, Еленою – строгою і сильною ти виглядаєш на фотографіях, а в житті ти ніжна, як Леля, ти Альона. І книгу треба підписувати цим ім’ям, бо так ти справжня, а читачі сприймуть тільки справжнє. Повір нам». Це вони ще не знали, що батько мене назвав Альоною. Вони – відаючі люди, тому бачать без пояснень.

Що відбулося за цей рік, коли до мене повернулося моє первинне ім’я, дане батьком? В мені справді з’явилося більше ніжності, я стала більш відкритою і довірливою. Батько мене дуже любив. І в мені живе програма: якщо мене називають Альоною, значить, мене люблять. Цього року я відчуваю, що світ просочує мене любов’ю, вона йде від моїх читачів і не тільки… Я частіше відкликаюся на вібрації «Альона», це для мене значить – відкликаюся на вібрації любові.

Я бажаю вам всім засіяти в своє ім’я любов, яким би воно не було, просто згадайте ту людину, що промовляла ваше ім’я з усією ніжністю в серці. І хай кожного разу ця ніжність проявляється в світі з кожним звучанням вашого імені.

Коріння волі

Скільки живу, я завжди бачу незадоволених людей. Вони заражають один одного своїми претензіями – це не так, і те не так… Але чим більше розвиваєш свідомість, тим рідше виникає незадоволення. З’являється розуміння – якщо ти бурчиш і ти невдоволений, отже –перебуваєш в стані жертви. Бути свідомим і залишатися жертвою – неможливо. Або… або…

У якийсь момент я поставила перед собою мету бути задоволеною усім, що є в моєму житті, щоб там не відбувалося. І у мене вийшло! Мені щиро подобається все, крім одного… Мене дратують незадоволені люди. Змінити їх я не можу, але можу змінити ставлення до них. А для цього треба їх зрозуміти, тобто зрозуміти природу незадоволення. Це слово само розповідає про себе. Незадоволення – це означає «той, хто йде не за своєю волею». Та у цьому слові є ще маленька частка – «до», що означає «достаток». Коли нам чогось достатньо, ми кажемо «доволі». Отже незадоволення насправді виникає, коли у людини недостатньо волі. Справді, що робить незадоволений – критикує інших за те, що йому щось недодали або щось для нього не зробили чи зробили не так. Тобто людина вимагає від інших  компенсувати свій нестаток волі, а якщо хтось це не робить, то звинувачує їх – і рідних, близьких, і начальника, і владу.

Але, ніхто не може зарадити людині, якщо їй не вистачає власної волі. Де ж взяти волю і чому її не вистачає? Воля, воло… Центром волі вважається горлова чакра, що відповідає за комунікації, творчість і самовираження. Хто ж, крім нас самих, наступає на горло власній пісні? І чому пісня ллється, в основному, у вигляді жалоби? Воля – це сила, енергія, харизма. Це також внутрішня дисципліна та самоорганізованність, тобто структурованість. Але, якщо енергії мало, то немає що структурувати.

Отже, все починається з енергії. Людина – це згусток енергії, вона також провідник енергії Неба, Космосу та енергії Землі. Нам також дає енергію рід – аж сім поколінь предків. Якщо це все додати, то кожен з нас має бути мегаенергетичним. І де ж воно?

Якщо людина, маючи такий потенціал, перебуває в стані жертви і жаліється на життя та на своє оточення, це означає тільки одне – у неї порвані зв’язки – з Небом, Землею і Родом.

Я усвідомила це сьогодні і таким чином на зміну моєму роздратуванню незадоволеними людьми прийшло щире співчуття. Я зрозуміла, що, коли людина жаліється, агресує, плаче, ненавидить, вимагає, тисне, маніпулює, звинувачує – це означає, що вона справді дуже нещасна, відірвана від головних джерел енергетичного живлення – Неба, Землі і Роду. Саме це і тільки це вона виражає, у якій би формі воно не відбувалося. Таку людину можна зцілити любов’ю, адже зв’язок – це і є любов.