Вибачте цей текст доступний тільки в “російська”.
Posts Tagged with душа
Відчуття
Якщо ти народилася дівчинкою, ти все життя будеш нести в собі дві закарбовані в твою психіку ролі – дочки і матері. Це і є для тебе той матеріал, з якого ти ліпитимеш себе як жінку. Адже тобі ніхто не давав окремого зразка, що таке жінка, якою вона повинна бути. Можливо – це не що інше, як середина, баланс між станом дочки і матері.
Два місяці тому я проводила майстер-клас для жінок на тему «Розкриття жіночності». Я попросила групу написати, що відчуває внутрішня дівчинка і що відчуває внутрішня матір кожної з учасниць. Для мене це мало стати своєрідною діагностикою – в якому стані знаходяться ці жінки, яка саме частинка душі травмована – дочка чи матір, чи обидві.
Але несподівано я зіткнулася з проблемою – в учасниць виникли труднощі стосовно поняття «відчувати». Вони просто не розуміли, що я від них хочу. Жінки могли писати про те, що їм хотілося б, або не хотілося. А от завдання описувати відчуття у більшості викликало ступор. «Як це – відчувати, поясніть?» – попросили мене вони.
Я була вражена. Виявляється, жінки заборонили собі відчувати. Вони дивились на мене розгублено і справді дуже хотіли зрозуміти, що означає відчувати.
«Радість, гнів, страх, любов, сум, задоволення, насолода, розпач…», – перераховую їм можливі людські відчуття. Задумалися і почали писати. Потім, коли я читала їхні листочки, то знову дивувалася – у більшості відчуття дитини (доньки) були зовсім не дитячими: відповідальність, правильність, заборона робити помилки, самотність, почуття провини…
Мама… Незадоволена, тривожна, агресивна, самотня, охоплена бажанням все контролювати, жінка в стані квочки…
Ось така картина. Я обіцяла жінкам прислати зцілюючий текст для кожного випадку, але всі випадки такі схожі… І я думаю над ними вже другий місяць. Кого починати зцілювати? Доньку, відчуття якої були дуже рано задавлені. Для чого дорослі вчать дітей не проявляти свої відчуття, приховувати їх? Щоб діти були зручними, щоб спонтанна радість не руйнувала тишу, щоб не різав слух плач, який допомагає болю вийти з душі і очиститись.
Мати – це та ж сама дівчинка, яка виросла із забороною відчувати. Все, що вона може – насаджувати свій контроль. Тотальними контролерами є ті, хто втратив довіру в Бога.
Бог – той, хто через нас, людей, відчуває себе. Адже ми його прояв. Дух прийшов у цей матеріальний світ (в тіло), щоб пізнавати все, що можна відчути через тіло. Красиво, солодко, ароматно, голосно, тепло, холодно… І безліч інших відчуттів, які, немов маленькі сутності, злітаються до нас з навколишнього світу, щоб розповісти Йому (Творцю) інформацію про себе і світ.
Коли ми забороняємо цим сутностям проявлятися, ми перестаємо чути Бога, бо крім п’яти видів відчуттів (зір, слух, нюх, смак, дотик) є ще шосте – інтуїція. Це те, що йде від Бога до нас, підказки нашого вищого Я, нашого божественного прояву. Ось такий взаємообмін.
Чим більше ми дозволяємо собі відчувати і прислухатися до своїх відчуттів, тим розвиненішою стає наша інтуїція, тим відчутнішим є для нас канал, що пов’язує нас з Богом. Цей зв’язок – це і є основна можливість для зцілення душі. Зцілення маленької дівчинки, зцілення матері, зцілення жінки. Не допоможуть ні пігулки, ні романи, ні захоплення іншою людиною або ідеєю. Допоможе зцілитися тільки усвідомлення Бога в собі через свої власні відчуття.
Я, безсмертна душа, безмежно мудра і любляча, прийшла на втілення до своїх батьків, щоб зцілити їх. Я дозволила їм поставити на мені відбитки своїх травм і свого болю, своїх розчарувань і сіль пролитих сліз. Я стала для них дзеркалом, щоб вони дивилися в нього і навчилися приймати і прощати себе.
Але вони відверталися від дзеркала, або гримали на нього. А часто просто закривали його покривалом, щоб воно не заважало, щоб не чіпляло, щоб його не було.
Не відчувай! Отже, не живи, не будь.
Я, маленька дівчинка, в тілі якої живе велика душа з безліччю різних відбитків. Я – велика Книга Буття, в якій записано все, що Бог хоче знати про себе.
Не відчувай! Отже, відвернися від своєї душі, забуть про неї. Але неможливо не відчувати, як вона болить. Коли я не відчуваю себе маленькою дівчинкою, яка радіє життю, я відчуваю тільки одне – біль в душі.
Моя мама теж відчуває мій біль. Вона його добре знає, бо колись так само їй заборонили проявляти відчуття і залишився тільки біль душі. До її болю тепер додається ще мій. І тому їй вдвічі боляче. Вона хоче закрити мене собою, мов квочка крилами закриває своє курча. Вона думає, що збереже мене від болю, якщо контролюватиме мої емоції, вчинки, відчуття. Насправді, вона просто ховається від свого болю, коли переносе свою увагу з себе (своїх відчуттів) на мене.
Момент зцілення настає тоді, коли маленька дівчинка набирається сміливості і голосно заявляє всьому світу: «Я дозволяю собі відчувати себе! Я дозволяю собі бути собою. Я приймаю і люблю свою унікальність!»
Цій дівчинці може бути 20, 30, 40, 50 і більше… Скільки б років їй не було, та тільки в цей момент починається її справжнє життя.
Зцілююча жіночність
Вчорашня містерія «Зцілення квітки жіночності» стала народженням мого нового проекту – жіночого руху і клубу для жінок «Зцілююча жіночність».
Нас було дев’ять. Ми розташувалися під великою сосною на галявині поблизу Бабиного озера. Дев’ять – число завершення, за яким має початися новий цикл (новий десяток) – для кожної з нас свій, особливий. Я зрозуміла, що для мене це завершення періоду пошуку своєї реалізації. Досі вона була дуже різноплановою. А зараз я дивлюся, як на моїх очах під час практик розкриваються жінки, ніби розквітають квіти, і хочу робити тільки це.
Так, хочу зцілювати жіночність – свою, жінок мого роду, тих жінок, що наблизилися до мене, як до духовної матері, як до сестри і подруги. У мене це виходить! Дуже допомагає курс танцювально-рухової терапії, який я вже майже пройшла у Світлани Ліпінської. Допомагає бубон – його ритм завжди пробуджує архетип Дикої вільної жінки. А воля – це і є основа щастя і творчості для жінки.
А ще коли ми сиділи в жіночому колі, перед моїми очима повставали картинки мексиканських кліпів жанру música medicina, які я щодня проглядала під час карантину навесні. Ці пісні, що зцілюють душу, співали жінки, збираючись у такі кола на природі. Вони утверджували і прославляли природу, життя, свою жіночність. І називали себе mujeres medicina (жінки-цілительки). В Мексиці – це вже давно існуюча і популярна культура. Збираючись у такі кола, співаючи, танцюючи, граючи на інструментах, жінки зцілюють себе, своїх близьких і простір навколо себе. В Україні поки що немає такого спільного жіночого руху. Є лише окремі тематичні жіночі семінари.
Вчора в одну мить я зрозуміла: ось просто тут і зараз народжується наш український рух «Зцілююча жіночність». Я готова бути його організатором і провідницею, готова об’єднувати навколо себе творчих жінок-цілительок. Проводити жіночі містерії, які зцілюють нашу жіночність, підіймають нашу гідність, відкривають серце, наповнюють силою.
Вчора була друга така містерія. Мені так сподобався сценарій першої, що я думала знову його повторити. Але я все зробила по-новому. Прийшли зовсім інші практики. Вони були дуже живі, тому що народжувалися з Потоку. Саме в цьому моя особливість і цінність. Я зчитую групу і миттєво підбираю практики, інструменти під групу. У мене немає шаблонів. Мені подобається давати можливість самовираження учасницям. Адже до мене на практики теж приходять майстри.
Вчора кожна з нас розповідала про себе, а коло доповнювало, називаючи ті якості, які ми, можливо, в собі не помічаємо. Жінки сказали про мене: «Та, яка любить свій рід». Це дуже цінно. Адже рід – це основа основ.
В моїх містеріях тема роду завжди присутня. Навіть в жіночих містеріях я намагаюся відтворити разом з колом енергію сексуального екстазу, яку проживали наші предки, щоб ми могли наповнюватися нею і саме на силі екстазу і насолоди запускали свої трансформаційні процеси. Це дуже ефективно. Що тільки не пережили наші предки – війни, втрати, голод, труднощі, конфлікти, ненависть. Так – це те, що є в наших родах і впливає на нас. Але разом з тим, кожен з наших предків проживав любовний екстаз. Якщо ми візьмемо від предків саме цю енергію, то ми уподібнимося Божествам, тобто згадаємо і активуємо свою божественність. Адже саме на енергії сексуального екстазу наші душі заходили в рід зі світу Душ. Цей світ є Божественним Cвітлом Любові. Коли в душі назріє максимально багато любові, тоді вона йде на втілення, щоб оживити мертву матерію своїм Світлом Любові. Згадка про це зцілює всі наші травми.
(Русский) Мама-робот и мама-душа
Вибачте цей текст доступний тільки в “російська”.
Діалог про Любов і Его
Друзі, хочу поділитися з вами натхненним і дуже корисним діалогом, який стався сьогодні між мною і жінкою, що звернулася до мне з таким питанням:
«В мені ніби живуть дві Свідомості. Між ними немає злагоди та балансу, а в результаті, немає спокою в моєму житті. Що робити, порадьте?»
Моя відповідь:
«Любов – об’єднуюча сила. Кожна людина – провідник любові Землі і Неба. Енергія цих двох начал циркулює в нашому тілі і наповнює нас. Отже ця енергія зможе об’єднати дві свідомості, що живуть в твоєму тілі. Просто уявляй, як їх огортає світло, що заходить у тіло з Неба і з Землі».
«Дякую! Спочатку, моє відчуття Любові потрібно вилікувати… Бо через деякі події у моєму житті – я просто не вірю у Любов. Не хочу вірити і блокую це всіма свідомими і несвідомими блоками», – відповіла жінка.
«Просто уявляй, що Небо і Земля любляться в твоєму тілі», – знову ж таки порадила я їй.
«Для мене це боляче. Я не можу дозволити цьому відбуватися Бо я не хочу переживати цей біль. Так, я практикую проживання емоцій. Я знаю, що робити. Але саме цій емоції я не можу ще дати прожитися сповна. При цій емоції у мене просто розриває грудну клітку, серце і блокує горло».
«Любов – це не емоція, це почуття. Якщо не давати почуттям жити в тілі, то це означає умертвляти якусь частину себе, де має жити почуття. Ми живі, бо в нас є почуття», – відповіла я.
«Так, Почуття. Я виразилася невірно. Дякую. Я собі час від часу дозволяю відчувати це почуття – Любов. Але дуже-дуже трохи. Ситуація якраз така, що я вибрала була людину і якраз таку, як для любові Землі і Неба. От все настільки так по відчуттях було. А потім це обернулося для мене глобальною трагедією. Моїми відчуттями було знехтувано з часом. І все. Я вже собі такого не дозволяю».
О, як же це притаманно всім нам, особливо в молодості! Скільки жінок зів’яли, так і не розкрилися в цвітінні своєї природи і сексуальності, бо закрилися назавжди, коли отримали рани від першої зради чи відторгнення їхнього такого живого та щирого почуття. Але ж квітка теж розквітає серед вітрів і злив, не тільки під лагідним Сонечком. Її також можуть зірвати, зламати. Та вона залишається квіткою попри все – щедро віддає свою красу і свій аромат світу. Якби жінки розуміли, що призначення жінки так подібне до місії квітки – розкриватися попри все і дарувати світу аромат насолоди, краси, життя. Що ж, напишу цій жінці все як є.
«Недавно, коли я просила людей задавати мені питання, а я відповідатиму як оракул, один чоловік запитав мене: «Що таке любов?» І з Потоку прийшла відповідь: «Любов – це смерть Его». Зараз ти пишеш не про любов, а про своє Его, якому боляче вмирати і тому воно чіпляється за тебе і не дає любити», – написала я.
«Цьому теж є причина… Колись я була дуже щедра, любляча, щедро ділилася своїми ресурсами. Мене оточення називало альтруїсткою і всіляко говорило, що ненормально такою бути. Але я була щаслива! Та цим теж добряче скористалися. Негарно, у різних планах, жорстоко. І тоді включилося Его. Я навіть пам’ятаю, як і коли воно включилося. І я працювала із цією ситуацією. Але ще тяжко знову повірити. Це призвело до вибудовування здорових кордонів. Це позитив, як на мене. Але Душа скучає за добротою, щедрістю, любов’ю. Стараюся добудувати кордони, щоб відчувати себе у безпеці, коли зможу знову бути щедрою. Напевно, якось так. Я не відчуваю безпеки, коли дарую Любов. Бо у всіх її проявах я страждала від оточуючого світу».
«Це не твоє серце і душа думає, що любити – небезпечно, а Его. Для нього Любов – це справді небезпека. Бо задача Его – розділення, відокремленність та роздування себе в своїй відокремленності. А задача любові – об’єднання, злиття, єдність, безмежність.
І моя співрозмовниця почала міркувати в новому руслі:
«Зрештою, так і сталося. Моє Его, що включилося, відділило мене від тих, хто зробив мені боляче. І цим врятувало мою зранену Душу на той час. Але ж тепер справді воно керує. Відділяє мене від тих місць, де я можу проявляти Любов – від усього світу. А у мене наче подяка до нього. Бо воно мене просто врятувало тоді, в ті жахливі моменти. Подяка до Его? Таке буває? І мені лячно вийти у світ знову люблячою. І я це вже бачу. І роблю величезні зусилля».
«Так, Его нам потрібне як інструмент для самоідентифікації. Але воно не повинно керувати нами. І тіло – це інструмент. І ум – це інструмент. Це все інструменти в руках господаря. Ти змістила фокус уваги на інструменти, а куди увага – туди енергія. От інструменти почали розростатися і керувати хазяйкою. Поміняй фокус уваги. Змісти його на свою Божественність. І керуй даними тобі інструментами, будуючи своє щасливе життя».
(Русский) Мама – миссия Ангела
Вибачте цей текст доступний тільки в “російська”.
(Русский) Поле творения
Вибачте цей текст доступний тільки в “російська”.
(Русский) Чакра Дух – место стыковки с Богом
Вибачте цей текст доступний тільки в “російська”.
Уроки з Велесом. День 3. Я і мої втрати
Велес – бог підсвідомості. Саме там записані наші програми і звички, завдяки яким ми багато речей робимо автоматично. Також там знаходяться наші душевні рани від тих втрат, що ми пережили. Ми приховуємо їх, заїдаючи їжою, набираючи зайву вагу, запиваючи алкоголем, міняючи статевих партнерів…
Та рани треба не ховати, а зцілювати. Спробуйте сьогодні знайти час для такої практики. Запаліть свічку, щоб полум’я спалювало біль, глибоко подихайте і призвіть на допомогу Велеса: “Велес-батечко прийди! Допоможи мені повернути втрачені частинки моєї душі!”
Знайте, що ці частинки нікуди не зникли, вони перебувають в іншому місці, наприклад, з людиною, яку ви любили, але змушені були розстатися, або в тій події минулого, де ви залишили багато своєї психічної енергії.
Підіть подумки в ті події, до тієї людини, пригадайте якісь ситуації, в яких вам було боляче і біль досі фонить. І заберіть звідти частинку своєї душі, свою енергію і силу. Скажіть: “Тобі твоє залишаю, а своє забираю. Частинка моєї душі, сила моя, йди до мене, додому, тут і зараз!” І зробіть кілька глибоких вдихів, ніби втягуючи свою втрачену енергію і частинку душі.
Після практики подякуйте Велесу за підтримку.
Уроки з Велесом. День 2. Уроки моєї душі
Стиха, стиха лодья по воді,
В тої лодьї Велес на кормі…
Отже Велес знову везе душу на втілення в Явний матеріальний світ. Уявіть, що це ваша душа. Ви натхненні, але трохи схвильовані. Адже ви направляєтеся в світ, де душі проходять уроки. Чи вдасться вам їх пройти. Ви самі їх вибрали і ваша душа дуже зацікавлена в такому досвіді, але перше, з чим ви зіткнетися в явному світі – це амнезія. Ви майже відразу забудете хто ви і для чого тут. Багато людей так і не можуть згадати, а отже не можуть стати свідомими і виконати своє призначення. Зате Велес пам’ятає і знає все про кожного з нас. Він може підказати.
Уявіть себе поряд з ним у тій лодьї під час вашого переходу. Знайдіть кілька хвилин для медитації і розмлви з Велесом. Підіть в глибину своєї підсвідомості, спокійно рівномірно дихайте із закритими очима. Ось питання, на які ви зможете знайти відповіді, звертаючись до бога Велеса:
– Як виглядає моя душа? Вона стара чи молода?
– Скільки разів душа втілювалася?
– Що зараз моя душа хоче взнати, який досвід отримати, чому навчитися?
– Які уроки вибрала моя душа на цей раз?
Після медитації запишіть ці відповіді.
Якщо вам захочеться порадитися зі мною, можете вислати мені запис в приват.