Друзі, хочу поділитися з вами натхненним і дуже корисним діалогом, який стався сьогодні між мною і жінкою, що звернулася до мне з таким питанням:
«В мені ніби живуть дві Свідомості. Між ними немає злагоди та балансу, а в результаті, немає спокою в моєму житті. Що робити, порадьте?»
Моя відповідь:
«Любов – об’єднуюча сила. Кожна людина – провідник любові Землі і Неба. Енергія цих двох начал циркулює в нашому тілі і наповнює нас. Отже ця енергія зможе об’єднати дві свідомості, що живуть в твоєму тілі. Просто уявляй, як їх огортає світло, що заходить у тіло з Неба і з Землі».
«Дякую! Спочатку, моє відчуття Любові потрібно вилікувати… Бо через деякі події у моєму житті – я просто не вірю у Любов. Не хочу вірити і блокую це всіма свідомими і несвідомими блоками», – відповіла жінка.
«Просто уявляй, що Небо і Земля любляться в твоєму тілі», – знову ж таки порадила я їй.
«Для мене це боляче. Я не можу дозволити цьому відбуватися Бо я не хочу переживати цей біль. Так, я практикую проживання емоцій. Я знаю, що робити. Але саме цій емоції я не можу ще дати прожитися сповна. При цій емоції у мене просто розриває грудну клітку, серце і блокує горло».
«Любов – це не емоція, це почуття. Якщо не давати почуттям жити в тілі, то це означає умертвляти якусь частину себе, де має жити почуття. Ми живі, бо в нас є почуття», – відповіла я.
«Так, Почуття. Я виразилася невірно. Дякую. Я собі час від часу дозволяю відчувати це почуття – Любов. Але дуже-дуже трохи. Ситуація якраз така, що я вибрала була людину і якраз таку, як для любові Землі і Неба. От все настільки так по відчуттях було. А потім це обернулося для мене глобальною трагедією. Моїми відчуттями було знехтувано з часом. І все. Я вже собі такого не дозволяю».
О, як же це притаманно всім нам, особливо в молодості! Скільки жінок зів’яли, так і не розкрилися в цвітінні своєї природи і сексуальності, бо закрилися назавжди, коли отримали рани від першої зради чи відторгнення їхнього такого живого та щирого почуття. Але ж квітка теж розквітає серед вітрів і злив, не тільки під лагідним Сонечком. Її також можуть зірвати, зламати. Та вона залишається квіткою попри все – щедро віддає свою красу і свій аромат світу. Якби жінки розуміли, що призначення жінки так подібне до місії квітки – розкриватися попри все і дарувати світу аромат насолоди, краси, життя. Що ж, напишу цій жінці все як є.
«Недавно, коли я просила людей задавати мені питання, а я відповідатиму як оракул, один чоловік запитав мене: «Що таке любов?» І з Потоку прийшла відповідь: «Любов – це смерть Его». Зараз ти пишеш не про любов, а про своє Его, якому боляче вмирати і тому воно чіпляється за тебе і не дає любити», – написала я.
«Цьому теж є причина… Колись я була дуже щедра, любляча, щедро ділилася своїми ресурсами. Мене оточення називало альтруїсткою і всіляко говорило, що ненормально такою бути. Але я була щаслива! Та цим теж добряче скористалися. Негарно, у різних планах, жорстоко. І тоді включилося Его. Я навіть пам’ятаю, як і коли воно включилося. І я працювала із цією ситуацією. Але ще тяжко знову повірити. Це призвело до вибудовування здорових кордонів. Це позитив, як на мене. Але Душа скучає за добротою, щедрістю, любов’ю. Стараюся добудувати кордони, щоб відчувати себе у безпеці, коли зможу знову бути щедрою. Напевно, якось так. Я не відчуваю безпеки, коли дарую Любов. Бо у всіх її проявах я страждала від оточуючого світу».
«Це не твоє серце і душа думає, що любити – небезпечно, а Его. Для нього Любов – це справді небезпека. Бо задача Его – розділення, відокремленність та роздування себе в своїй відокремленності. А задача любові – об’єднання, злиття, єдність, безмежність.
І моя співрозмовниця почала міркувати в новому руслі:
«Зрештою, так і сталося. Моє Его, що включилося, відділило мене від тих, хто зробив мені боляче. І цим врятувало мою зранену Душу на той час. Але ж тепер справді воно керує. Відділяє мене від тих місць, де я можу проявляти Любов – від усього світу. А у мене наче подяка до нього. Бо воно мене просто врятувало тоді, в ті жахливі моменти. Подяка до Его? Таке буває? І мені лячно вийти у світ знову люблячою. І я це вже бачу. І роблю величезні зусилля».
«Так, Его нам потрібне як інструмент для самоідентифікації. Але воно не повинно керувати нами. І тіло – це інструмент. І ум – це інструмент. Це все інструменти в руках господаря. Ти змістила фокус уваги на інструменти, а куди увага – туди енергія. От інструменти почали розростатися і керувати хазяйкою. Поміняй фокус уваги. Змісти його на свою Божественність. І керуй даними тобі інструментами, будуючи своє щасливе життя».
No Comments