Кроки в невідоме

Будь-яке потрясіння відбувається в житті людини, щоб відкрити їй її нові можливості, щоб вона зробила поворот у невідоме. Для цього і потрібен стрес. Але навіть після дуже помітного стресу все може залишитися як раніше, заспокоїтися і повернутися в рутину. У тому випадку, якщо людина боїться невідомого. А хто не боїться? Ми всі боїмося. Цей страх прописаний у нас на рівні інстинкту самозбереження – базового і тому керуючого нашим життям. Змінити інстинкт і записану в ньому програму «в невідомому таїться небезпека, туди не ходи» неможливо, але можна спробувати його перехитрити. Для цього потрібно потихеньку починати робити щось навпаки і робити те, що не робив ніколи, що не характерно для тебе.
Після пережитого стресу – вибухів в Калинівці, яка знаходиться недалеко від мого будинку, я вирішила піти в незвідане. Я відкриваю свою вразливість. Майстри в фейсбуці пишуть про свою успішність, як круто пройшли заходи, фестивалі, виставки… Я написала про те, що не можу зараз нічого проводити, мені потрібен час на відновлення. Після цього троє моїх друзів прислали мені гроші для підтримки. Дякую вам від щирого серця!
А вчора моя подруга Уляна Недашківська запропонувала психологічну допомогу по скайпу. Ось це і було – навпаки! Зазвичай я ладую душі людям. Але як же мені була потрібна саме така підтримка в ці дні! Розумниця Уляна, що здогадалася мені це запропонувати!
– Що ти зараз відчуваєш? – запитує Уляна.
– Ніби розпалася на частини…
– Давай підемо ще далі, давай ти розпадешся на атоми.
Мені так сподобалася ця ідея, що я засміялася.
– Давай!
Уляна повела мене в медитацію. Повільно, ненав’язливо, спокійно… Я повинна була побачити, як мене трясе якась сила, та так інтенсивно, що я розлітаюся на дрібні частинки, ці невидимі крупинки мене – атоми – розлітаються по всьому світу і проникають в тварин, дерева, камені… Я так яскраво бачила, як мої атоми потрапляють в море, їх ковтають риби, і частина мене стає рибами. Мої атоми падають в лісовий струмок, з якого п’ють олені, і я стаю оленями. Вовк з’їдає пораненого оленя – і я стаю вовком. Я проникаю в царство мінералів, розсіюючись по горах. Мої атоми перемішуються із атомами дерев і трав… Поступово я стаю усім, що є навколо. Я виходжу з цієї медитації в повному спокої.
– А зібрати себе назад? – питаю я.
– Не обов’язково, можеш так і залишатися всім, що є навколо, – відповідає Уляна.
– Як мені це подобається – бути всім і відчувати все живе!