В ці дні, напередодні 8 Березня, з’являється багато постів про жінок і жіночність. А мені хочеться написати про маскулинність – звернути увагу на анімус, який є в кожній жінці поряд з анімою. В стандартах, які існують на сьогодні в нашому суспільстві, маскулинність в жінці вважається недоліком, з яким треба боротись або приховувати його. Бачимо безліч курсів і тренінгів на тему, як розвивати свою жіночність – по суті, методом придушення своєї маскулинності. До чого це приведе? Думаю, тільки до жіночого неврозу.
Колись Станіславський казав своїм акторам: «В нашому театрі буде порядок тільки тоді, коли кожна жінка вб’є в собі бабу, а кожен чоловік вб’є в собі хама» Якщо проектувати це на наше життя, яке теж, як великий театр, то це гарний заклик взагалі до всіх жінок і чоловіків. От як тільки це зробити, Станіславський не пояснив. Я можу сказати як. Для цього треба, щоб жінка прийняла свою маскулинність, а чоловік свою фемінність. Саме перекіс в сторону мужності і невизнання своєї аніми (жіночої душі) роблять чоловіка брутальним хамом, мужланом. А жінка стає бабою (дурною, стервозною, заздрісною), коли зосередженна виключно на своїх жіночих якостях і боротьбі з чоловічим (анімусом) в собі.
Колись я провела такий експеримент над собою. Зрізала волосся під нуль, як це роблять солдати. Моя маскулинність проявилася у всій красі. Я ходила так кілька років. Мені нічого було приховувати. Я така, яка є. І це зробило мене більше жінкою, ніж культ довгого волосся і всяких бабських штучок.
А ще я думаю, що легко прийняти свою маскулинність, якщо приймаєш свого батька, а фемінність, якщо приймаєш свою маму. Отже, найкраще почати розвиток своєї жіночності чи мужності з прийняття своїх батьків такими, якими вони є, з поваги і любові до них.
No Comments