Я сьогодні йшла вулицями Барселони і побачила цей малюнок (графіті). Мозок, тобто розум зображений з рогами, як у Диявола. А серце – з німбом, як у Святих.
Це дуже точна метафора. Адже саме розум (ум) часто підказує нам диявольські рішення, які руйнують нас самих і наші зв’язки з близькими. А рішення від серця – животворні, добрі, вони співпадають з Божим планом. Так би мовити, угодні Богові-Творцю. Бо серце – це Любов. І Бог – це Любов.
Рішення від розуму (ума) – це часто рішення нашого видуманого Ідеального Я або Его. Це план, проект, ментальна конструкція, уява про те, як має бути. Вона не жива, не справжня. Вона існує тільки в голові, в думках.
Коли ми всю свою увагу переміщаємо в розум (ум) і починаємо підганяти живий світ під наші ментальні конструкції, ми стаємо тиранами, навіть не усвідомлюючи це.
«Стань таким, як я хочу!» – каже розум.
«Я Люблю тебе таким, як ти є», – каже Серце.
Перед натиском розуму живе закривається, захищається, стискається.
Перед люблячим серцем живе відкривається, посміхається, радіє, бавиться, росте.
Posts Tagged with Эго
Діалог про Любов і Его
Друзі, хочу поділитися з вами натхненним і дуже корисним діалогом, який стався сьогодні між мною і жінкою, що звернулася до мне з таким питанням:
«В мені ніби живуть дві Свідомості. Між ними немає злагоди та балансу, а в результаті, немає спокою в моєму житті. Що робити, порадьте?»
Моя відповідь:
«Любов – об’єднуюча сила. Кожна людина – провідник любові Землі і Неба. Енергія цих двох начал циркулює в нашому тілі і наповнює нас. Отже ця енергія зможе об’єднати дві свідомості, що живуть в твоєму тілі. Просто уявляй, як їх огортає світло, що заходить у тіло з Неба і з Землі».
«Дякую! Спочатку, моє відчуття Любові потрібно вилікувати… Бо через деякі події у моєму житті – я просто не вірю у Любов. Не хочу вірити і блокую це всіма свідомими і несвідомими блоками», – відповіла жінка.
«Просто уявляй, що Небо і Земля любляться в твоєму тілі», – знову ж таки порадила я їй.
«Для мене це боляче. Я не можу дозволити цьому відбуватися Бо я не хочу переживати цей біль. Так, я практикую проживання емоцій. Я знаю, що робити. Але саме цій емоції я не можу ще дати прожитися сповна. При цій емоції у мене просто розриває грудну клітку, серце і блокує горло».
«Любов – це не емоція, це почуття. Якщо не давати почуттям жити в тілі, то це означає умертвляти якусь частину себе, де має жити почуття. Ми живі, бо в нас є почуття», – відповіла я.
«Так, Почуття. Я виразилася невірно. Дякую. Я собі час від часу дозволяю відчувати це почуття – Любов. Але дуже-дуже трохи. Ситуація якраз така, що я вибрала була людину і якраз таку, як для любові Землі і Неба. От все настільки так по відчуттях було. А потім це обернулося для мене глобальною трагедією. Моїми відчуттями було знехтувано з часом. І все. Я вже собі такого не дозволяю».
О, як же це притаманно всім нам, особливо в молодості! Скільки жінок зів’яли, так і не розкрилися в цвітінні своєї природи і сексуальності, бо закрилися назавжди, коли отримали рани від першої зради чи відторгнення їхнього такого живого та щирого почуття. Але ж квітка теж розквітає серед вітрів і злив, не тільки під лагідним Сонечком. Її також можуть зірвати, зламати. Та вона залишається квіткою попри все – щедро віддає свою красу і свій аромат світу. Якби жінки розуміли, що призначення жінки так подібне до місії квітки – розкриватися попри все і дарувати світу аромат насолоди, краси, життя. Що ж, напишу цій жінці все як є.
«Недавно, коли я просила людей задавати мені питання, а я відповідатиму як оракул, один чоловік запитав мене: «Що таке любов?» І з Потоку прийшла відповідь: «Любов – це смерть Его». Зараз ти пишеш не про любов, а про своє Его, якому боляче вмирати і тому воно чіпляється за тебе і не дає любити», – написала я.
«Цьому теж є причина… Колись я була дуже щедра, любляча, щедро ділилася своїми ресурсами. Мене оточення називало альтруїсткою і всіляко говорило, що ненормально такою бути. Але я була щаслива! Та цим теж добряче скористалися. Негарно, у різних планах, жорстоко. І тоді включилося Его. Я навіть пам’ятаю, як і коли воно включилося. І я працювала із цією ситуацією. Але ще тяжко знову повірити. Це призвело до вибудовування здорових кордонів. Це позитив, як на мене. Але Душа скучає за добротою, щедрістю, любов’ю. Стараюся добудувати кордони, щоб відчувати себе у безпеці, коли зможу знову бути щедрою. Напевно, якось так. Я не відчуваю безпеки, коли дарую Любов. Бо у всіх її проявах я страждала від оточуючого світу».
«Це не твоє серце і душа думає, що любити – небезпечно, а Его. Для нього Любов – це справді небезпека. Бо задача Его – розділення, відокремленність та роздування себе в своїй відокремленності. А задача любові – об’єднання, злиття, єдність, безмежність.
І моя співрозмовниця почала міркувати в новому руслі:
«Зрештою, так і сталося. Моє Его, що включилося, відділило мене від тих, хто зробив мені боляче. І цим врятувало мою зранену Душу на той час. Але ж тепер справді воно керує. Відділяє мене від тих місць, де я можу проявляти Любов – від усього світу. А у мене наче подяка до нього. Бо воно мене просто врятувало тоді, в ті жахливі моменти. Подяка до Его? Таке буває? І мені лячно вийти у світ знову люблячою. І я це вже бачу. І роблю величезні зусилля».
«Так, Его нам потрібне як інструмент для самоідентифікації. Але воно не повинно керувати нами. І тіло – це інструмент. І ум – це інструмент. Це все інструменти в руках господаря. Ти змістила фокус уваги на інструменти, а куди увага – туди енергія. От інструменти почали розростатися і керувати хазяйкою. Поміняй фокус уваги. Змісти його на свою Божественність. І керуй даними тобі інструментами, будуючи своє щасливе життя».
Змія знімає шкіру. День 5. Дорога до Сварога
Коли на початку моєї трансформаційної подорожі ми з подругою Оксаною поверталися автобусом з Голубих озер, нам втрапило в око слово «Сварог», написане золотими буквами обабіч дороги. Мабуть, це була реклама якогось ресторану. Ця назва повторювалася чотири рази через кожних 20 метрів. «Дорога до Сварога – це знак для нас», – сказала Оксана. Отже, в моїх трансформаціях доведеться пройти через Сварога. Як це буде, я ще не знала.
Аж ось настав п’ятий день мого гостювання в Оксани. Ввечері я маю їхати додому. А зранку у мене важлива справа – ладування молодого чоловіка. Це було щось нове, бо, зазвичай, до мене звертаються тільки жінки. Можливо тому, що моє серце закрито для чоловіків? Втім, було закрито. Якщо вже постукався по допомогу чоловік, то це означає, що я відкрилася, мене побачили. Він так чекав зустрічі, що навіть приїхав раніше. Ми домовилися, що я проведу обряд «Вогнеславу» – очищення вогнем в лісі. Та чи буде саме цей обряд, я не впевнена. Спочатку мені потрібно побачити людину, подивитися в її очі, тоді я знаю, які сили треба закликати на допомогу і що робити. Я сказала йому, щоб взяв з собою свій старий одяг для ритуального спалення і запропонувала зробити це в Китаєвій пустині – моєму улюбленому місці сили. Але щойно чародійка оголошує намір провести обряд, як містерія починає творитися сама по собі – та часто зовсім не так, як планувалося. Ось чому мені не потрібен Требник. Я не можу читати задані сценарії обрядів. З книжки – це від ума. Я працюю з Потоку і говорю з Богами своїми живими словами, які кожного разу неповторні.
Ми в’їжджаємо в лісову зону – і я розумію, що це зовсім інше місце. Ми опинилися поблизу монастиря святої Аліпії. «Я мала на увазі інше місце, Китаєву пустинь. Там я все знаю. А тут – вперше», – говорю я. «Добре, зараз розвернемося і поїдемо туди», – відповів чоловік. Але в ту ж мить його автомобіль глохне і зупиняється. «Ого, машина не хоче їхати, зараз подивлюся, в чому справа», – каже він, виходить і підіймає капота. Але я вже знаю, що справа не в моторі. Я виходжу з машини. «Ми проведемо обряд тут. Тебе кличуть духи цього місця», – пояснюю.
Входимо в ліс. В глибині звертаємо зі стежки, побачивши пагорб. Підіймаємося на нього, та бачимо що це місце для пікніків, які тут часто проходять. Ні, це не наш пагорб. «Он той пагорб мені подобається», – каже чоловік і цілеспрямовано йде туди. Я розумію, що його ведуть. Хто? Незримий наставник душі (ангел-охоронець чи Бог-опікун). Він є в кожного з нас – це більш продвинута, старша душа, якій вже не потрібно перевтілюватися, щоб досягти довершеності, яка робила це вже багато разів і знає всі наші уроки. Тепер її задача – бути гідом для душ, які пішли на втілення, направляти нас на вірний шлях, даючи підказки з духовного плану. Це дуже непроста задача, тому що мало хто чує свого гіда. Зазвичай ми починаємо чути його, коли дійдемо до дна відчаю. Вже близько до цього мій новий знайомий.
У нього сумні очі. На ньому ніби темна пелена. Він розповідає, що останні два роки пережив багато стресів з того часу, як одружився. Його привабила краса дівчини. Але згодом вияснилося, що за цією красою стояв холод. Цей холод зараз живе у ньому. І йому ні нащо не вистачає сил. Це морок, енергії Мари – такої далекої від Живи – Богині Життя, Світла і Розквіту. Через тиждень вони розлучаться. І йому хочеться повернутися до життя. Він вже йде до нього великими кроками – на високий пагорб, несе дрова та старий одяг, як символ самого себе – того, що жив у полоні Мари. Він сьогодні спалить це.
Мара – це Богиня Смерті і Зими. Вона справді холодна і красива. Чоловіки спочатку реагують на красу – ті, які не чують підказок свого гіда, а керуються своїм его. Его теж холодне, воно не живе, воно ілюзорне. Це всі наші уявлення про себе, які нам вселив соціум, це стереотипи, шаблони, тренди. Це наші милиці для опори в соціумі. Нам здається, що без них ми не зможемо ходити. Адже нам підставляли ці милиці з самого дитинства. Більшість людей без них не зробили жодного кроку. Та весь парадокс у тому, що наші ноги здорові, не зламані. Можливо, трохи ослабли м’язи без нагрузки. Але нам не потрібні милиці. Ми швидко тренуємося ходити самостійно, і коли відкидаємо милиці, то швидко знаходимо свій шлях. Все, що для цього потрібно, – наважитися зробити перші кроки.
Ось ми й на вершині пагорба. Він ідеально нам підходить. Тут чисто і гарно. І на одній лінії ростуть дуб та сосна – це знак, що ми на вірному місці. Адже сосон у цьому лісі більше не видно. А дубів багато. Та саме сосна забирає з людини негативну енергію.
Я прошу чоловіка привітатися з духами місця, покласти требу для них під сосну та під дуб, і сама роблю теж саме. «Де схід, як ти думаєш?» – запитую його, і дивлюся в небо, намагаючись розгледіти сонце, сховане за хмарами. Та сонця не видно. Ми визначили сторони світу за мохом на деревах, і я почала розкладати на імпровізованому олтарі утвор для обряду. Далі я роблю обережне коло, прошу благословення у Рода Всевишнього і промовляю до нього молитву, а чоловік повторює за мною. З першими словами небо почало очищатися і виглянуло сонце. Ось так відкрилася над нами брама небесна. Я закликала на допомогу Богів і володарів стихій. Відчула як особливо відгукнулася Мати Сва – Богиня Слава, вона ніби увійшла в мене, поки я натхненно молилася до неї. А далі вже не я, а вона повела обряд, як Берегиня чоловіків з варни витязів. Один з таких стояв перед нею. І його треба було визволити з морока.
Я взяла бубон і почала камлати, проходячи кожну чакру чоловіка з усіх сторін. Зазвичай на очищенні я роблю три таких кола, а потім нашіптую людині в ліве вухо нову програму на щасливе життя, добре здоров’я, достаток, духовне зростання. Поки людина в трансі, ці образи засіваються в ній як зерна в землі навесні. Удари бубна відсікали від чоловіка ті оморочки, які на ньому були. Скоро я відчула, як покриваюся краплинами поту, хоча не було жарко, і я не робила особливих фізичних зусиль. Так проявлялася астральна битва за душу. Яке щастя, що цю битву веду не я – проста людина, а Боги, яких я закликала. Яке щастя, що вони в нас є, і так легко відгукуються до нас.
Коли прийшов час спалювати старий одяг, я звернулася до вогню як до одухотвореної особи – Вогнебога-Симаргла. Прославила його та попросила про очищення чоловіка. Вогонь може витягнути з нас дуже багато непотрібного, якщо на нього дивитися і свідомо відправляти у вогонь якісь негативні образи, що піднімаються з глибин психіки. А ще він може забрати наш внутрішній гнів, для нього це живлення, як дрова. А для нас – це руйнівна емоція. Якщо гнів задавлений, не випущений назовні, він перетворюється на депресію. Тоді в людини будуть сумні очі, слабкість і безсилля.
«А тепер підійди до вогню і викричи в нього свій гнів і біль, я буду бити в бубон, а ти кричи що є сили», – кажу я чоловікові. Стаю за його спиною і починаю голосно камлати. Як же він боляче закричав! Саме боляче, іншого епітета не підбереш. Мені теж було боляче від його крику, я ховалася від цього за боєм бубна. І це тривало довго. Але всьому є кінець, ось і вийшов з нього весь біль через крик. Коли голос чоловіка почав стихати, заспокоюватися, я сказала йому: «А тепер гарчи, як вовк, пробуджуй свого внутрішнього вовка, він – твоя сила!» І він загарчав, спочатку як людина, що імітує вовка, а потім впевненіше, як справжній вовк. Мені стало радісно. Я вперше пробудила сплячу, задавлену чоловічу силу. Вона така жива і творча! Останній удар в бубон та вовчий рик – і ми закінчили. Переді мною стояв зовсім інший чоловік. Він посміхався. Його очі сяяли. Йому вже хотілося бігти в життя, як тому вовкові на полювання.
«Зараз ти можеш почути своє справжнє ім’я. Це буде твоє таємне ім’я, що включатиме твою Силу. Через це ім’я ти можеш звертатися по допомогу до Богів», – сказала я. І він відразу озвучив ім’я, яке вже вібрувало в ньому.
«Це ще не все. Зараз підемо з тобою до Сварога. Ти попросишся до нього на навчання. Залишиш біля нього свою частинку душі, яка буде програмуватися Сварогом – довершеним чоловічим началом і передаватиме тобі цю інформацію. А через певний термін ти прийдеш і забереш цю частинку душі, знову поєднавшись з нею».
Це була справжня містична подорож. Чоловік швидко переміщався своєю свідомістю в магічний простір, у нього було прекрасне бачення. Він чув слова і настанови від Сварога, про які потім розповів мені. Він пообіцяв йому, що буде займатися бойовим мистецтвом, про яке мріяв вже давно, але відкладав. І справді, в той же вечір я побачила в фейсбуці його світлину з залу. Який же він був там щасливий!
Ця дивовижна трансформація надихнула й мене піти до Сварога. В той же вечір вже вдома, я запалила свічку і почала глибоко дихати, щоб увійти в транс. Я повела себе тією ж стежкою, якою вела вранці молодого чоловіка до Сварога. Моїм наміром було: попросити Батька Сварога бути моїм захисником, проявляти цей захист через чоловіків.
Сварог ніколи не буває без Лади. І коли я вийшла на їхній рівень частоти, я побачила їх двох. Я звернулася до Сварога за допомогою, з проханням підтримати мене, щоб я зуміла зберегти в собі Потік Любові і жити з відкритим серцем, не зважаючи на те, що я самотня. Але відповіла мені Лада. Вона сказала: «Потік Любові – це ти. Ти є, значить, є Потік Любові. Його не треба зберігати, його не можна втратити, для того, щоб він був, тобі треба просто бути – бути собою ». А Сварог мені сказав: «Щоб зберегти довіру чоловічому світу, від чого залежить стан відкритого серця, потрібно замінити енергію звинувачення енергією подяки». Вони обидва обняли мене – Лада спереду, Сварог – ззаду, взяли в своє кільце і структурували своїми вібраціями.
Отже, висновки 5 дня: у кожного з нас є Духовний наставник – старша Душа, яка опікується нами. Щоб його почути, треба прислухатися до свого внутрішнього голосу, вчитися читати знаки Всесвіту. Соціум підставляє нам свої шаблони і стандарти як милиці, опираючись на них, ми розучуємося самостійно ходити (тобто приймати СВОЇ рішення, йти СВОЇМ шляхом). Коли ми опираємося на себе, на свій вибір (вибір душі) – ми стаємо сильними і впевненими. В тонких планах постійно ведуться битви за душу. Душа в стані мороку спить. Темні використовують її як енергетичний ресурс. Їм вигідно, щоб душа не прокидалася і страждала. Щоб прокинутися, треба пробудити свого внутрішнього звіра – уособлення своєї сили. Для того, щоб ця сила стала чистою, творчою, а не руйнівною, треба спершу випустити і спалити (трансформувати) свій внутрішній гнів і біль. Кожна жінка є Потоком Любові. Але цей Потік може блокуватися, якщо вона живе не своїм життям. Щоб була Любов, треба бути собою. Щоб серце було відкритим, потрібно замінити енергію звинувачення енергією подяки.