(Українська) Корисні якорі

Споріднена душа завжди знає, коли тобі потрібна підтримка. Вчора написав мені: «Привіт, як ти? Ми давно не бачилися». Я коротко відповіла йому, що їздила в Вінницю на фестиваль, ходила на уроки з обертонного співу, проводила гру Ліла, познайомилася з новими для мене людьми, ходила на толоку розчищати місце, де будуть проходити цікаві майстер-класи різних майстрів, в тому числі, і мої.

«Як це все незвичайно», — написав Дмитро.

«Та ні, це якраз моє звичайне життя. Незвичайно було б якби я зробила ремонт на кухні», — жартома відповіла я.

Так коротко попереписувалися. Я подумала, що навіть не знаю, коли ще зустріну Дмитра, хоча за ним скучила, але з потеплінням в мене зараз немає зовсім часу на зустрічі, які він проводить щосуботи і щонеділі. І от диво: сьогодні одна людина призначила мені зустріч по справі. Адреса, яку я отримала в повідомленні – сусідній дім з домом Дмитра. Звичайно я подзвонила моєму дорогому цілителю душі, як тільки зустріч закінчилася. Дмитро відразу вийшов до мене, і ми пішли гуляти в парк Совки.

То що там в тебе з ремонтом на кухні? – запитав Дмитро.
Це квартира мого друга. Він хотів там зробити ремонт і здавати її в оренду. Але йому не вистачило ресурсу довести ремонт до кінця – матеріального, а ще більше енергетичного. Він просто зачинив цю квартиру, і вона рік стояла в повному хаосі. Коли я повернулася з-за кордону, він запропонував мені там жити. Поприбирати я змогла. А от штукатурити і фарбувати та розстелити новий лінолемум на кухні я не можу сама. Це все, що залишилося зробити. Тільки на маленькій кухні. Роботи на два дні. А я чомусь вже третій місяць нічого не роблю. Хоча треба.
От! Ти сказала те слово, яке й є підказкою, чому ти не можеш це зробити.
«Треба»?
Так. Ми з дитинства звикли до цього слова як до насилля і тому в нас з’являється внутрішній супротив, якщо ми навіть самі собі говоримо «Треба».
Але ж справді це треба.
Спробуй дати в світ посил не від «треба», а від «хочу» і «прошу допомогти».
Слухай, Дмитре, у мене осяяння – я змогла зібрати групу і організувати поїздку в Іспанію, куди ми полетимо через кілька тижнів, в нас вже куплені квитки, заброньоване житло в різних містах, я склала цікавезну програму на кожен день. Я щодня вчу іспанську, щоб бути перекладачем і гідом. Це непроста справа. Для мене це вперше. Але я це роблю легко, все ніби само робиться. І допомога звідусюди йде. Я тільки в цю мить усвідомила – жодного разу в мене не виникало думки, що мені чи нам «треба в Іспанію». Я казала: «Я хочу в Іспанію».
Ну, от бачиш…
Я зрозуміла. Мені треба захотіти…
Знову «треба»… Так нічого не вийде.
Добре. Хай буде так: я хочу жити в красивій квартирі, де в кухні гарно покрашені стіни і розстелений новий лінолеум. Я хочу, щоб мені було затишно. Але я не можу зробити це сама. Мені потрібна допомога.
Так, чудово, — схвалює мої слова Дмитро.
А в кого її просити?
В Бога. Він завжди дає тому, хто просить.
Але ж в Бога немає інших рук, крім наших…
Так, в Бога багато наших рук, — посміхається Дмитро. – Тепер в тебе все складеться з ремонтом. От побачиш.