Прошу – довіряю

Сьогодні спалила ще одну шкідливу програму – страх у когось про щось попросити, особливо у чоловіків. Всі, хто боїться просити, насправді бояться відмови. Але чому? Що страшного у відмові? Справа в тому, що наша психіка схильна ототожнювати відмову в проханні з відторгненням того, хто просить. Тобто, якщо мені відмовляють, то мене не приймають. Насправді це страх неприйняття. Цей страх закладається в нас в ранньому дитинстві, він пов’язаний з інстинктом самозбереження. Дуже важко позбутися тих наших переконань, які вкорінені в інстинкти, навіть, якщо вони хибні.
Дитині, щоб вижити, потрібно, щоб її приймали близькі. Дорослому для виживання це не обов’язково. Але ми все одно стараємося робити все, щоб нас приймали: намагаємося бути зручними для інших, боїмося когось потурбувати своїми проханнями, пристосовуємося. Це відбувається підсвідомо. Так діє програма: щоб вижити – треба бути прийнятим. Але в поведінці дорослого це часто виглядає абсурдно. Отже задача дорослого – анулювати або трансформувати цю програму. Почати з того, що виявити її вплив на свою поведінку, усвідомити механізм її дії. Застосувати психологічні практики – переписування програми (перепрограмування), ритуальне спалення тощо. Найефективніше – це свідомо йти на зустріч зі своїм страхом. Страшно – отже роби!
Чому жінкам страшно просити саме у чоловіків? Виходячи з усього вищесказаного – це вплив дитячого страху, що батько відторгне дівчинку. Можливо, так і було в дитинстві, коли прохання дитини батько грубо відштовхнув разом з дитиною. Або дівчинка бачила, що прохання мами викликають у батька агресію. У підсвідомості залишилося, що так чинить чоловік. І просити його про щось це так само страшно, як втратити життя, це стосується навіть дрібних прохань. Так діють програми.
Якось на тренінгу для пар жінкам дали завдання попросити про щось у чоловіків – і коли вони це зробили, перемагаючи свій внутрішній страх і невпевненість, їх так переповнювали емоції, що деякі жінки плакали. Пішли назустріч своєму страху і розблокували себе, вивільнилася енергія, навернулися сльози полегшення, очищення.
Я теж була з тих жінок, що не просять. Все сама. Але є за що подякувати цій програмі. Вона зробила мене сильною і самостійною. В будь-якій ситуації, навіть у досить критичній, небезпечній я зберігаю спокій і здатність діяти. Це тому, що знаю: я маю розраховувати лише на себе. Я стала сама собі вірним другом, який ніколи не підведе.
Отже ця програма більше мені не потрібна. Вона вже зробила свою справу – загартувала мене. Тепер, залишаючись такою ж самостійною і дієвою, я легко озвучую свої прохання перед людьми і приймаю від них будь-яку відповідь. Я легко прошу чоловіків зробити щось для мене, допомогти чи дати.