Не знаю, може, поки сплю, моя душа, не гаючи часу, сидить десь в Афінах в Сократівській школі, бо щойно кладу голову на подушку, як починаю чути якісь філософські істини. Цієї ночі Голос розповів мені, що таке любов.
Любов – це субстанція (енергія), яка втілена в кожній живій істоті як єднальна сила. З’єднані цією силою, всі разом ми складаємо тіло Бога. Тобто любов не треба шукати зовні, вона всередині кожного з нас, ми її носії, тому що кожен з нас – частинка Бога. Коли ми шукаємо любов, ми подібні до людини, яка шукає окуляри, які в неї на лобі.
Чому люди не відчувають любов всередині і шукають її зовні чи чекають, щоб хтось прийшов і дав її?
Тому що відключені від неї, а це те саме, що відключитися від самого себе і від’єднатися від Джерела власної сили.
Це хвороба, якою хворіє людство, а отже хворіє Бог?
Ні, це гра «Згадай себе». Це умова розвитку кожної людини, як дитини Бога.
Але ж народжуємося в любові, коли ж відбувається відключення? І чи це обов’язково для всіх, щоб бути розвинутим?
Дитину відключають від любові батьки, якщо вони самі відключені. До відключених батьків приходять дуже сильні душі, які вибрали це випробовування. Воно називається «Пошук Шляху». Такі душі постійно у пошуці себе – тим самим вони напрацьовують нові грані, новий досвід. Вони багато страждають, і часом, ламаються. Адже вони, йдуть, ніби в пітьмі – і постійно об щось б’ються. Але, коли зрозуміють, як включити в собі любов, тоді стають Учителями для інших.
Коли включишся, себе вже не треба шукати?
Ні. Відпадає навіть поняття Шляху. Є тільки Потік. Потік Божественної Любові і свобода волі – вибір бути в Потоці.
