Бахаї – сяйво крізь століття

«Хто ця жінка?» – запитували Майю охоронці, дивлячись на мене, коли ми виходили з Бахайських садів в Хайфі. Так, в таких Священних місцях я завжди проявляюся як Жриця. Люди це відчувають, але не розуміють, що це, хто це. Адже в сучасному світі немає храмів, де б служили жриці. Храмів немає, а такі жінки є. Жриця сумує за своїм храмом і шукає свій храм. Цього разу моя дорога до храму була довжиною в 700 сходин.
Ось і сталося те найголовніше, заради чого я приїхала в Ізраїль. Два місяці тому я проходила сеанси регресії в Москві у Зої Шиманської. І побачила себе жрицею в прекрасному храмі в ще доісторичні часи. Це був Золотий вік. На землі панували вібрації любові. Їх виходило підтримувати за рахунок храмів, в яких зберігалися артефакти – культові предмети, доставлені на Землю з Плеяд. Вони випромінювали частоту рівня безумовної любові. На мені був такий амулет. Величезний блакитний кристал на рівні сонячного сплетіння.
Але в той час до влади захотіла прийти група людей, щоб управляти людьми через страх. У місті відбувся переворот, агресивні чоловіки підійшли до храму, але не могли зайти всередину. Справа в тому, що я стояла в храмі і направляла на двері промені кристалу. Від цього чоловіки остовпіли і не могли поворухнутися. Мене зрадила дівчина, яка прислуговувала мені в храмі, і яку я всьому навчала, називала її сестрою, любила. Вона захотіла зайняти моє місце жриці і увійшла в змову з повстанцями. Дівчина просто підійшла до мене ззаду, обняла і закрила рукою амулет. В ту ж секунду чоловіки увірвалися в храм і… Далі було насильство і руйнування.
Мої Вищі гіди-наставники відкрили мені цю історію з підказкою, що я повинна приїхати на те місце, бо той блакитний кристал так і лежить там під пластами землі. Коли я там опинюся, його сила активується і перейде в мене. Я стану носієм властивостей цього кристала.
Де це місце – задумалася я. У той же вечір подруга з Ізраїлю вислала мені відео прекрасного храму в Хайфі – знамениті сади Бахаї. І запросила в гості. Я зрозуміла, що це і є те місце і мені потрібно туди їхати. Незабаром я пішла за мрією і за своїм Вищим керівництвом.
Мої друзі з Ізраїлю подарували мені вже дуже багато незабутніх вражень. Я прожила тут половину терміну моєї подорожі. Як каже Майя – дійшла до вершини гори. І сьогодні такою вершиною стали Сади Бахаї. Я так чекала зустрічі з ними. І відчувала хвилювання під час екскурсії, яка буває тут раз в тиждень по п’ятницях. Нам потрібно було пройти 700 сходин за 45 хвилин по красивих терасах Священних Бахайських садів. Потім у нас залишалося 15 хвилин на відвідування усипальниці Бахаулли – засновника Віри Бахаї. Мені дуже до душі ця віра. Вона стверджує рівність чоловіків і жінок, єдність людської раси і Бога. Бути Бахаї означає любити весь світ, любити людство і намагатися служити йому, працювати для досягнення загального миру і загального братерства.
І ось я вже внизу знімаю взуття, щоб босоніж зайти в золотокупольну усипальницю. Біля входу мене попереджають волонтери, що фотографувати не можна. Я ступаю по килиму до місця зберігання мощей Бахаулли. Схиляю перед ним коліна. І молюся, щоб сила чарівного кристала увійшла в мене. Адже не випадково саме на цьому місці виникла така краса. Значить, тут є особлива сила. Я прошу дати мені знак, що це так і це здійснилося. Встаю з колін, піднімаю очі – і бачу вгорі над усипальницею зірку з бахайскою символікою в центрі. Вона так схожа на амулет з мого ведіння під час сеансу регресії. Схоже обрамлення з 12 променів і 12 гілок з листям, як символ Божественного сяйва і життя. У центрі каліграфія слова Бахаї, що і означає сяйво, пишність, славу. Мій амулет і був таким, тільки замість слів в центрі знаходився величезний блакитний сяючий кристал. До речі, мені відкрилося одкровення, що блакитне світло звільняє людей від страху.
Фотографувати в храмі не можна, і я намагалася довше дивитися на зірку, щоб увібрати в себе її образ. Дома шукала її в інтернеті, але не знайшла. Але зірка тепер живе всередині мене.