Articles from ������� 2020

Якщо ти народилася дівчинкою, ти все життя будеш нести в собі дві закарбовані в твою психіку ролі – дочки і матері. Це і є для тебе той матеріал, з якого ти ліпитимеш себе як жінку. Адже тобі ніхто не давав окремого зразка, що таке жінка, якою вона повинна бути. Можливо – це не що інше, як середина, баланс між станом дочки і матері.

Два місяці тому я проводила майстер-клас для жінок на тему «Розкриття жіночності». Я попросила групу написати, що відчуває внутрішня дівчинка і що відчуває внутрішня матір кожної з учасниць. Для мене це мало стати своєрідною діагностикою – в якому стані знаходяться ці жінки, яка саме частинка душі травмована – дочка чи матір, чи обидві.

Але несподівано я зіткнулася з проблемою – в учасниць виникли труднощі стосовно поняття «відчувати». Вони просто не розуміли, що я від них хочу. Жінки могли писати про те, що їм хотілося б, або не хотілося. А от завдання описувати відчуття у більшості викликало ступор. «Як це – відчувати, поясніть?» – попросили мене вони.

Я була вражена. Виявляється, жінки заборонили собі відчувати. Вони дивились на мене розгублено і справді дуже хотіли зрозуміти, що означає відчувати.

«Радість, гнів, страх, любов, сум, задоволення, насолода, розпач…», – перераховую їм можливі людські відчуття. Задумалися і почали писати. Потім, коли я читала їхні листочки, то знову дивувалася – у більшості відчуття дитини (доньки) були зовсім не дитячими: відповідальність, правильність, заборона робити помилки, самотність, почуття провини…

Мама… Незадоволена, тривожна, агресивна, самотня, охоплена бажанням все контролювати, жінка в стані квочки…

Ось така картина. Я обіцяла жінкам прислати зцілюючий текст для кожного випадку, але всі випадки такі схожі… І я думаю над ними вже другий місяць. Кого починати зцілювати? Доньку, відчуття якої були дуже рано задавлені. Для чого дорослі вчать дітей не проявляти свої відчуття, приховувати їх? Щоб діти були зручними, щоб спонтанна радість не руйнувала тишу, щоб не різав слух плач, який допомагає болю вийти з душі і очиститись.

Мати – це та ж сама дівчинка, яка виросла із забороною відчувати. Все, що вона може – насаджувати свій контроль. Тотальними контролерами є ті, хто втратив довіру в Бога.

Бог – той, хто через нас, людей, відчуває себе. Адже ми його прояв. Дух прийшов у цей матеріальний світ (в тіло), щоб пізнавати все, що можна відчути через тіло. Красиво, солодко, ароматно, голосно, тепло, холодно… І безліч інших відчуттів, які, немов маленькі сутності, злітаються до нас з навколишнього світу, щоб розповісти Йому (Творцю) інформацію про себе і світ.

Коли ми забороняємо цим сутностям проявлятися, ми перестаємо чути Бога, бо крім п’яти видів відчуттів (зір, слух, нюх, смак, дотик) є ще шосте – інтуїція. Це те, що йде від Бога до нас, підказки нашого вищого Я, нашого божественного прояву. Ось такий взаємообмін.

Чим більше ми дозволяємо собі відчувати і прислухатися до своїх відчуттів, тим розвиненішою стає наша інтуїція, тим відчутнішим є для нас канал, що пов’язує нас з Богом. Цей зв’язок – це і є основна можливість для зцілення душі. Зцілення маленької дівчинки, зцілення матері, зцілення жінки. Не допоможуть ні пігулки, ні романи, ні захоплення іншою людиною або ідеєю. Допоможе зцілитися тільки усвідомлення Бога в собі через свої власні відчуття.

Я, безсмертна душа, безмежно мудра і любляча, прийшла на втілення до своїх батьків, щоб зцілити їх. Я дозволила їм поставити на мені відбитки своїх травм і свого болю, своїх розчарувань і сіль пролитих сліз. Я стала для них дзеркалом, щоб вони дивилися в нього і навчилися приймати і прощати себе.

Але вони відверталися від дзеркала, або гримали на нього. А часто просто закривали його покривалом, щоб воно не заважало, щоб не чіпляло, щоб його не було.

Не відчувай! Отже, не живи, не будь.

Я, маленька дівчинка, в тілі якої живе велика душа з безліччю різних відбитків. Я – велика Книга Буття, в якій записано все, що Бог хоче знати про себе.

Не відчувай! Отже, відвернися від своєї душі, забуть про неї. Але неможливо не відчувати, як вона болить. Коли я не відчуваю себе маленькою дівчинкою, яка радіє життю, я відчуваю тільки одне – біль в душі.

Моя мама теж відчуває мій біль. Вона його добре знає, бо колись так само їй заборонили проявляти відчуття і залишився тільки біль душі. До її болю тепер додається ще мій. І тому їй вдвічі боляче. Вона хоче закрити мене собою, мов квочка крилами закриває своє курча. Вона думає, що збереже мене від болю, якщо контролюватиме мої емоції, вчинки, відчуття. Насправді, вона просто ховається від свого болю, коли переносе свою увагу з себе (своїх відчуттів) на мене.

Момент зцілення настає тоді, коли маленька дівчинка набирається сміливості і голосно заявляє всьому світу: «Я дозволяю собі відчувати себе! Я дозволяю собі бути собою. Я приймаю і люблю свою унікальність!»

Цій дівчинці може бути 20, 30, 40, 50 і більше… Скільки б років їй не було, та тільки в цей момент починається її справжнє життя.