Шлях жінки – Мандала

Вчора ладувала молоду жінку он-лайн. Тема була про те, як знайти свій Шлях. Які орієнтири виводять на свій Шлях? Адже поняття Шлях ми сприймаємо як дорогу, тому й шукаємо дороговкази, ставимо цілі, дивимося уперед… І раптом у цій розмові на мене зійшло осяяння – я зрозуміла, що це правильно тільки для чоловіків. А жіночий шлях формується по-іншому.

Жіночий шлях – це не пряма дорога до якоїсь мети. Це плетіння павутини – своєї особистої мандали життя. В ній все має своє місце – і чоловік (чоловіки), і діти, і особистий розвиток, і свій стиль, і захоплення-хобі, і сотні (а для когось тисячі) контактів з різними людьми. І все це треба обплести павутиною, до всього і до кожного прокласти ниточки-павутинки. І панувати на своїй мандалі, направляючи на всі боки по всім павутинкам свою жіночу силу – любов-радість і, якщо потрібно, вчасно смикати ниточки, щоб кожен вплетений в павутину, відчував, що він поєднаний з тобою і розумів, що ти від нього хочеш.

Тому жінці насправді не треба нікуди йти, ні по якому шляху-вектору до цілі. Їй потрібно сидіти і плести свої мережива. Вектор – це шлях чоловіка. Але ми, жінки, забуваючи свою природу і суть, часто направляємо свою силу у різні вектори. Так ми будуємо бізнес, шукаємо пару, штовхаємо у якомусь вибраному нами «правильному» напрямку своїх дітей. Не дивно, що це обертається крахом, поразкою, хоч наші наміри були хорошими. (Боже, як часто я це сама робила: бачу ціль – не бачу перепон!) І яке гірке розчарування маємо, навіть, коли ціль досягнута, але виявилося, що вона була хибною або чужою.

Образ цієї матриці-павутини надзвичайно надихнув мене і мою знайому. Тепер я знаю, що мені робити. Не треба думати про цілі і напружуватися задля їх досягнення. Треба бути спокійною, зосередженою, творчою і мудрою прялею. І мати любляче серце, бо чим більше буде любові в серці, тим більшу об’єднуючу мандалу можна сплести.

Тема сну – Любов

Не знаю, може, поки сплю, моя душа, не гаючи часу, сидить десь в Афінах в Сократівській школі, бо щойно кладу голову на подушку, як починаю чути якісь філософські істини. Цієї ночі Голос розповів мені, що таке любов.

Любов – це субстанція (енергія), яка втілена в кожній живій істоті як єднальна сила. З’єднані цією силою, всі разом ми складаємо тіло Бога. Тобто любов не треба шукати зовні, вона всередині кожного з нас, ми її носії, тому що кожен з нас – частинка Бога. Коли ми шукаємо любов, ми подібні до людини, яка шукає окуляри, які в неї на лобі.

Чому люди не відчувають любов всередині і шукають її зовні чи чекають, щоб хтось прийшов і дав її?
Тому що відключені від неї, а це те саме, що відключитися від самого себе і від’єднатися від Джерела власної сили.
Це хвороба, якою хворіє людство, а отже хворіє Бог?
Ні, це гра «Згадай себе». Це умова розвитку кожної людини, як дитини Бога.

Але ж народжуємося в любові, коли ж відбувається відключення? І чи це обов’язково для всіх, щоб бути розвинутим?
Дитину відключають від любові батьки, якщо вони самі відключені. До відключених батьків приходять дуже сильні душі, які вибрали це випробовування. Воно називається «Пошук Шляху». Такі душі постійно у пошуці себе – тим самим вони напрацьовують нові грані, новий досвід. Вони багато страждають, і часом, ламаються. Адже вони, йдуть, ніби в пітьмі – і постійно об щось б’ються. Але, коли зрозуміють, як включити в собі любов, тоді стають Учителями для інших.

Коли включишся, себе вже не треба шукати?
Ні. Відпадає навіть поняття Шляху. Є тільки Потік. Потік Божественної Любові і свобода волі – вибір бути в Потоці.