Вчора ладувала молоду жінку он-лайн. Тема була про те, як знайти свій Шлях. Які орієнтири виводять на свій Шлях? Адже поняття Шлях ми сприймаємо як дорогу, тому й шукаємо дороговкази, ставимо цілі, дивимося уперед… І раптом у цій розмові на мене зійшло осяяння – я зрозуміла, що це правильно тільки для чоловіків. А жіночий шлях формується по-іншому.
Жіночий шлях – це не пряма дорога до якоїсь мети. Це плетіння павутини – своєї особистої мандали життя. В ній все має своє місце – і чоловік (чоловіки), і діти, і особистий розвиток, і свій стиль, і захоплення-хобі, і сотні (а для когось тисячі) контактів з різними людьми. І все це треба обплести павутиною, до всього і до кожного прокласти ниточки-павутинки. І панувати на своїй мандалі, направляючи на всі боки по всім павутинкам свою жіночу силу – любов-радість і, якщо потрібно, вчасно смикати ниточки, щоб кожен вплетений в павутину, відчував, що він поєднаний з тобою і розумів, що ти від нього хочеш.
Тому жінці насправді не треба нікуди йти, ні по якому шляху-вектору до цілі. Їй потрібно сидіти і плести свої мережива. Вектор – це шлях чоловіка. Але ми, жінки, забуваючи свою природу і суть, часто направляємо свою силу у різні вектори. Так ми будуємо бізнес, шукаємо пару, штовхаємо у якомусь вибраному нами «правильному» напрямку своїх дітей. Не дивно, що це обертається крахом, поразкою, хоч наші наміри були хорошими. (Боже, як часто я це сама робила: бачу ціль – не бачу перепон!) І яке гірке розчарування маємо, навіть, коли ціль досягнута, але виявилося, що вона була хибною або чужою.
Образ цієї матриці-павутини надзвичайно надихнув мене і мою знайому. Тепер я знаю, що мені робити. Не треба думати про цілі і напружуватися задля їх досягнення. Треба бути спокійною, зосередженою, творчою і мудрою прялею. І мати любляче серце, бо чим більше буде любові в серці, тим більшу об’єднуючу мандалу можна сплести.
