Вчора у нас були вечірні гості. Чаювали на веранді при відкритих дверях. Раптом через фіранку залетів нічний метелик. Він був такий великий, ніби пташка, і привернув увагу всіх присутніх. Два гостя вскочили, щоб спіймати метелика, що пурхав у різні сторони. Один почав вести себе так само, як метелик, – метався за кожним його віражем. Другий просто стояв і спостерігав. Так от першому гостю, незважаючи на максимальну активність рухів, не вдалося досягнути цілі. А другий гість зробив лише один рух, коли метелик сам підлетів до його руки, – і спіймав його.
Звичайно, все це мої гості робили, щоб випустити метелика на волю. Але коли сіли знову за стіл, я звернула їхню увагу на урок, що криється в ситуації. Цей урок нам подарував метелик. Якщо порівняти його з нашими бажаннями, то два гостя продемонстрували, як треба і як не треба поводитися, коли прагнеш втілити мету. Якщо ми занадто метушимося, щоб було те, чого ми хочемо, то тим самим наділяємо своє бажання надмірною важливістю. А це чи не найбільша перепона до цілі. Адже у нас забирається, або не дається нам все, що має для нас занадто велике значення. Це Вселенський закон. Він діє тому, що ми не повинні хотіти чогось більше того, що хоче для нас Бог. Будь-яка метушня – це супротив Вищій Волі – волі свого Вищого Я.
Якщо ж ми чітко формулюємо своє бажання і відпускаємо на волю Вищих Сил, в той же час внутрішньо концентруємося на своїй меті, то обов’язково настане момент, коли матеріалізоване бажання само залетить нам в руки, як той метелик.