Articles from �צ���� 2020

Я народжувала донечку, коли мені було 20 років, а моєму чоловікові 21. Зараз я розумію, що ми самі ще були дітьми, але тоді ми відчували себе дуже дорослими і відповідальними за нове життя. Ми жили без батьків, тому, коли я відчула перші перейми, трохи болючі, нам ні з ким було порадитися з старших, і ми поспішили викликати «Швидку». Тим більше, що була ніч. Мене привезли в черговий пологовий будинок. Поклали в палату. В ній було з десяток ліжок. Протягом ночі сюди звозили жінок з усього міста (Вінниці), у яких почалися перейми. І всі вони – хто до ранку, хто протягом дня – понароджували дітей. Всі, крім мене.
Мабуть, мені було ще зарано. Хоча перейми набирали інтенсивності і були страшенно болючими. Настав вечір і ніч – я залишилася в палаті одна. Адже в цю ніч чергував інший пологовий будинок. Біль ставала нестерпною, перейми все частішими. На мої крики чомусь ніхто не реагував. Я не спала від болю вже добу і дуже виснажилася. І я почала кричати ще сильніше, вже більше від страху, що я залишилася зовсім сама. Тоді до мене підійшла лікар. Подивилася і в черговий раз сказала: «Ще рано». Тільки-но вона підвелася з мого ліжка, щоб йти, як я схопила її за руку і стиснула з усіх сил: «Не йдіть від мене, мені страшно бути самій!» Лікар зрозуміла, що я її не відпущу. «Добре, – сказала вона. – Я залишуся, якщо ти будеш виконувати те, що я скажу». «Буду!» «Тоді вставай з ліжка і присідай!»
Вона допомогла мені підвестися, я вчепилася за ліжко однією рукою, набрала в легені повітря і з видихом присіла. Після трьох-чотирьох таких присідань моїй донечці, нарешті вдалося проштовхнути голівку через найвузькіші проходи. Адже вона природно йшла голівкою вниз. І тому саме присідання було найприроднішим способом виштовхнути плід, а не лежання горизонтально в ліжку. Якби я це знала…
Дуже добре про це знали колишні бабки-повитухи. Саме так вони й допомагали жінці народжувати – сидячи, присідаючи. Часто це робилося в лазні. Чоловік сидів на верхній полиці і підтримував жінку під руки, вона сиділа – на нижній, присідала, видихала. А повитуха чатувала біля її лона, готова щомиті прийняти дитинку. Ніхто з породіль раніше не лежав.
Виявляється, що й сучасна лікарка про це знала, але застосувала це знання лише, коли я її схопила за руку, і нас ніхто в палаті не бачив. Думаю, що лікарям забороняли застосовувати народні методи.
А мені це дуже допомогло. Після присідань припинилися болі. Я вже відчувала між ногами голівку дитини. Так і пішла до пологового крісла з широко розставленими ногами, переживала, що дитинка от-от випаде. В кріслі почалися потуги. Вони зовсім не викликали болю. Скорочувалася матка. І я відчула приємне збудження. Після доби страждань це була справжня ейфорія. Це і був оргазм. Я почувалася дуже щасливою. Я напівсиділа, тому добре бачила як донечка вийшла з мого тіла, ніби випливла. Розкрила ручки, як плавець, у воді.
Мені її показали після розрізання пуповини і понесли обмивати. Коли виймали послід – це була ще одна хвиля оргазму. Матка скорочувалася так, що хвилі йшли по животі, виштовхувала тіло посліду. А скорочення матки – це і є оргазм. Тому це природно, щоб всі породіллі його відчували. І я думала, що так і є у всіх. Я й не знала тоді, що це були оргазмічні пологи. Про це мені сказала моя подруга Ладомира Галіцина кілька років тому, коли я розповіла їй, як народжувала доньку.
Ладомира як психолог і помічниця в пологах супроводжує вагітність і пологи жінок, які вирішили народжувати діток в домашніх умовах. Своїх дітей Ladomira Galitsyna теж народила вдома. Саме вдома, під наглядом помічниці в пологах, жінки застосовують те, що застосувала для мене колись лікарка – народжують навприсядки або сидячи у ванній у воді. Такі пологи мають всі шанси стати оргазмічними.
Під час оргазмічних пологів у жінки не буває розривів родових шляхів і травмувань, і дитині легше вийти на білий світ. Ніхто її не видушує, не виймає лещатами (бувають і такі жахи). На щастя я і моя донечка зустрілися легко і обидві були здоровими, нас помістили в одну палату – для мам і дітей. Я дуже швидко прийшла в норму. Вже наступного дня робила зарядку. І годинами милувалася личком моєї живої лялі. Досі пам’ятаю візерунок капілярів на її повіках. Це для мене було таким дивом, ніби Бог зашифрував у цьому візерунку своє послання.