Букатинка – чарівний світ Альошкіних

Букатинка – чарівний світ Альошкіних

Я зробила це! Я побувала в Букатинці – в тому світі, який створили подружжя скульпторів Альошкіних. Мріяла про це кілька років, як побачила в інтернеті відеоролик про це чарівне місце і незвичайну творчу родину, що порозмальовувала покинуті старі сільські хати дивовижними візерунками. А ще тут є парк їхніх скульптур, які дуже органічно вписуються у казковий ландшафт.

Років сорок тому молода родина скульпторів переїхали з двома маленькими дітьми з Мінська в глухе село Букатинку на кордоні Вінницької області з Молдовою. «Люди їдуть туди, де можна зробити кар’єру, а ми поїхали ближче до кар’єру», – посміхаючись, грає словами Олекса Альошкін. Він має на увазі близькість їхнього обійстя до кар’єру, де добувається матеріал для скульптур та глина для гончарства.

В гончарстві Олекса найбільш полюбляє виготовляти свищики. Згадує такий епізод з дитинства. На Луганщині, звідки він родом, якось проїжджали цигани і міняли глиняні свищики на одяг. Він дуже захотів собі свищика, і потай від батьків взяв найкраще мамине плаття та батькового френча та віддав циганам, а вони кинули речі на віз і сказали йому: «Ну, ти і дурень!», та вдарили батогом коня і поїхали геть. А свищика так і не дали. Можливо тому, коли виріс, навчився робити свищики, зробив їх вже тисячі. І дітей вчить їх робити. Для груп, що приїжджають до нього на екскурсії, проводить такий майстер-клас. Ми теж робили свищики. Але ні в кого не вийшло з першого разу зробити так, щоб він засвистів. Так що це дуже тонка справа.

Талановита сім’я Альошкіних в Букатинці вчителювала і потихеньку створювала свій чарівний світ. Розмальовували покинуті людьми хати, зносили до них стародавні глиняні горщики, історичні знахідки, робили скульптури і навіть розмалювали скелі. Завдяки цій парі вмираюче село перетворилось на казку. Якщо хоч раз сюди приїдеш, то неодмінно захочеш ще. Тут рай дітям, а в дорослих теж пробуджується внутрішня дитина. От і наша група – 18 дорослих і 12 дітей, в основному дошкільнят, почувалися рівними і веселилися однаково. Гойдалися на гойдалках, малювали по піску, ліпили свищики, грали в ляльковий театр, спробували себе в якості оркестру – грали на бубнах, барабанах, флейтах і різних дивовижних інструментах, створених власноруч паном Олексою.

Олекса Альошкін – людина-сонце. Український Осіріс. Для мене було щастям побути в його енергії. Поряд з таким чоловіком жіночої душевної повноти (повноти любові) стає більше.

Я привезла додому з Букатинки кілька свищиків і горщиків – до колекції моїх магічних предметів. А ще привезла яскраві враження і казковий настрій. А на хвилі казки трапляються різні дива!

Facebook Comments
Share to Facebook
Share to LiveJournal

No Comments

Post a Comment