Я сьогодні провідувала свою стареньку тітку Катерину. Наші зустрічі проходять завжди однаково – я щось принесу їй смачненьке, вона мені щось своє «добреньке» підсуне до чаю. І за столом розповідає, що десь чула чи по телевізору бачила. Зазвичай це якісь кримінальні новини чи про те, як депутати билися у Верховній Раді. Я трохи послухаю мовчки, відсторонено, а потім йду, обійнявши її і поцілувавши в щоку.
Сьогодні знову так ж сама пісня: «Як людям вижити в селі? Завод зруйнували, роботи нема. Все, що було добре, зараз понищено…» І раптом мене осінило – я зрозуміла, що знищення заводу, колгоспу та інфраструктури села відбулося саме через те, що такі люди, як моя тітка, були налаштовані на негатив, розруху і втрати. Вони виросли в таких умовах – діти війни і повоєнні діти. Все життя вони пронесли в собі свої страхи, що подібна біда колись повториться – складали гроші на зберкнижки, економлячи на всьому, тобто штучно створювали собі бідність в роки свого розквіту, запасалися речами і продуктами на «чорний» день. Нарешті «чорний» день проявився. Тепер є підстави говорити про біду, яку бачать своїми очима. Вони так довго її чекали, що вона прийшла.
Чим більше в соціумі людей, які мислять негативними образами – тим більше вірогідності, що ми будемо жити в негативному світі. Протистояти цьому можна тільки, тримаючи в голові красиві, щасливі, радісні образи нашого життя – сьогоднішнього і майбутнього. Чим більше нас таких буде – позитивних і творчих, тим більше надії на щасливе життя у наших нащадків.
На світлині річка Південний Буг і колись процвітаючий Уладівський цукровий завод на задньому плані
Светлана Курилова
16.04.2017 at 11:45Искренне поздравляю с началом работы сайта. Всегда с вами. Удачи в просветлении и пробуждении истинных знаний не ведающих Душ . Благодарю.
Olena Charodiya
17.04.2017 at 07:56Дякую!