Віддати предкам їхнє

Тиждень, який ми зараз проживаємо – поминальний. В народній традиції його називають Осінні Діди. Наші предки – це і є Діди. Тому зараз дуже важливо їх згадувати, вечорами запалювати для них свічку, дякувати їм за життя. Тривають Осінні Діди до 31 жовтня – ночі Велеса, коли головний Бог світу Нави (світу мертвих) приймає від Білобога і Перуна (літніх світлих Богів) керівництво всіма природніми і енергетичними процесами в темний і холодний період року. Отже зараз ми входимо в енергії Велеса – Бога мудрості, багатства і таємних знань. Предки, яких ми згадуємо перед ніччю Велеса, допомагають нам гармонійно увійти в темний період року.

Сьогодні, в останню п’ятницю жовтня, поминають жінок Роду і називають цей день Осінні Баби. Тож сьогодні запаліть свічку для своїх бабусь, матерів, які перейшли в потойбіччя.

9 років тому в ці дні я допомагала здійснити перехід моїй мамі, яка випустила свій останній видих саме в ніч Велеса. Після того я почала відчувати, як прибуло в мені знахарської сили жінок мого роду. Адже ця сила нікуди не дівається, її, як вогонь факела, продовжують нести нащадки в естафеті поколінь роду. Відчуйте себе у ці дні таким факелом.

Взагалі, згадуючи предків, подумайте, що саме вони вже здобули для вас, і зараз ви володієте цим по праву спадкоємця.

Колись в 30-ті роки минулого століття моя бабуся Каліста, молода 19-річна дівчина, втекла з лісоповалу, сама пройшла через Архангельські ліси і вижила. Ще й заміж вийшла за коханого, про якого мріяла. Тікала до нього.

Коли я помічаю, що якимось дивом мені вдається жити поза обмежуючими правилами «матриці», я розумію – це тому, що моя бабуся Каліста втекла з «матриці» ще в минулому столітті. Це вона проклала мені дорогу в свободу.

Але також предки могли передати нам якісь свої важкі задачі, свою карму. Не тому, що вони так хочуть. А тому, що так спрацьовує закон роду – енергія йде від старшого до молодшого, як кажуть в практиках з «Родовими сузір’ями» (розстановках): «Ти старший, а я молодший, ти даєш – я отримую». Так, ми отримуємо все, що вони дають. Навіть, якщо не хочемо таке брати, це відбувається на рівні родового несвідомого. Тому й помічаємо, що повторюємо небажані сценарії предків.

Мені пощастило в серпні побувати в Луцьку на семінарі психотерапевта з Берліна Мальте Лооса. Він провів з нами практику, під час якої ми змогли віддати предкам якесь внутрішнє обмеження, негативну програму, яку помітили в собі, ніби якийсь чужий тягар. Ми робили її за принципом «розстановок» в парах, де віддавали не своє «заміснику» предка.

Я відчула чудодійну силу цієї практики відразу. Мені захотілося застосувати її з моїми клієнтами. Як це зробити без реального замісника? Я спробувала зробити це з деревом. Адже дерево – це і є символ роду! Вже всі мої клієнти це зробили і мають чудові результати!

Сьогодні хочу поділитися з вами сценарієм цієї практики, як я її описала.

Практика-розстановка «Віддати предкам їхнє»
Знади усамітнене місце, де є дерева, вибери якесь дерево і підійди до нього зі шматочком хліба.
Перед цим подумай:
що тебе стримує, відтягує назад або напружує, але причину ти не можеш пояснити. Можливо ти несеш на собі чужий тягар, чужі програми, щось, що належить іншій людині, яку ти підсвідомо копіюєш, щоб виразити їй повагу (це можуть бути хтось з батьків або предків).
Наприклад, коли я робила цю вправу, я зрозуміла, що є щось, що стримує мене від розширення масштабу моєї професійної та творчої діяльності, бо тоді я буду багата і знаменита і цим буду дуже відрізнятися від моїх батьків, бабусь, дідусів, для яких умовами виживання були бідність і непомітність. Інакше їх би вбили в тоталітарній державі.
Оце щось, що мене стримує від більш масштабного прояву, можна назвати словом симптом.
Отже:
Крок 1. Ти тримаєш в руках шматочок хліба і подумки призначаєш його симптомом тієї програми, якої ти хочеш позбутися.

Крок 2. Ти стоїш біля дерева, яке представляє того, кому насправді належить цей симптом. Підійти до цього дерева, подивись на нього, як на живу істоту, протягни йому шматочок хліба і скажи:
– Я несла це дуже довго, те, що належить тобі. Воно не моє. Воно твоє. Зараз я тобі це віддаю.

Крок 3. Поклади хліб перед деревом і скажи дереву такі слова:
– Я буду з тобою, але по іншому. Дякую тобі.

Трохи постій і поспостерігай за змінами в тілі. Чи є відчуття полегшення? Можеш злегка струсити щось уявне з тіла, якщо є потреба. Розправ плечі, вирівняй осанку, повернися до дерева спиною і йди в своє життя.

Якщо вам потрібна моя допомога, щоб краще зрозуміти свій родовий сценарій, що саме треба віддати предкам, зрозуміти поняття «особиста совість» і «родова совість», як жити так, щоб вони не конфліктували між собою, – запрошую на мої терапевтичні сесії, індивідуальні консультації, розклади на картах «Боги».

Ім’янаречення – обряд для нового життя

В останні роки зростає кількість людей, які хочуть зняти з себе печаті християнського егрегора, накладені на них не за своєю волею, а в дитинстві, коли батьки похрестили своє дитя, не усвідомлюючи суті цього обряду. Під час хрещення піп запечатує хрестами руки, ноги і чакру Око (зону інтуїції). Це означає, що людина втрачає свою природну здатність зцілювати руками (адже на долонях по 6 виходів енергетичних каналів, тобто 12 енергетичних точок). Через центри долонь проходять потоки енергії, що йдуть від Сердечного центру. Отже під час хрещення запечатуються не лише руки, а й сердечна чакра. Тому й маємо стільки людей із закритим серцем – черствих, корисливих, нещасливих, не здатних співчувати і кохати серцем.

Запечатані ноги – це табу на свій Шлях, Шлях свого призначення. Така людина не може знайти себе, заплутується, орієнтується на хибні цінності та цілі.

Запечатане Око (зона міжбрів’я) – це неспроможність чути свою інтуїцію. Ця чакра є Центром керування людиною. Керувати має наше Вище Я, а не хтось інший. Але, якщо воно виключене… Ось про що приказка «Без царя в голові» – про людську дурість. Коли виключена власна інтуїція, не чутний свій внутрішній голос, людина легко піддається волі інших, її можна спрямувати куди завгодно. Саме це було метою чужинської релігії нав’язанної слов’янам – створити керованих, покірних рабів. У період Ночі Сварожої це вдалося. Але ми вже увійшли в час Світанку. Люди пробуджуються і хочуть звільнитися від християнських печатей.

Мало усвідомити, що вам ця релігія чужа, потрібно вийти з неї через обряд, як і входили в неї через обряд. Тобто, якщо печаті наносили, то їх треба зняти, змити. Так влаштоване наше підсвідоме – для нього треба програти ситуацію, щоб воно сприйняло її як нову програму. Ось чому в усі часи в суспільстві таку велику роль відіграють ритуали.

Людина, яка здатна проводити обряди, – це духовний провідник, тобто вона чує Вишній світ і проводить звідти енерго-інформацію. Як правило, така людина займається цим не одне життя. Приходить час, вона ніби згадує своє призначення священнодіяти і вже не може цього не робити. Боги її ведуть. Справжнього жерця або жрицю легко розпізнати – вони не читають молитв з Требника і не декламують вивчене на пам’ять, вони говорять з Богами з Потока.

Коли в мене включився цей дар, мені стало не цікаво ходити в рідновірські громади і повторювати одне й теж саме на славленнях. Та й обставини так склалися, що я переїхала в село, де немає рідновірів і тому розпочався мій шлях жриці, яка йде своїм самостійним шляхом, прокладаючи його крок за кроком у невідоме. Бути поза зграєю – це не просто. Але це найкраще загартування Духу. Через два роки до мене прийшло визнання. Люди почали просити мене, щоб саме я ім’янарікала їх. Кажуть: «Не хочемо, щоб це робили жерці з рідновірських громад, бо вони підключають до егрегора громади, а це схоже на секту. Але хочемо до рідних Богів».

Я не відразу погоджувалася на це. Та світ почав просити наполегливо, і я зрозуміла, що маю виконувати це як своє призначення. Маю гарний зворотній зв’язок про силу мого обряду. І сама в захваті від того, які прекрасні та відповідні імена приходять через мене до людей. Деякі з них взагалі народжуються вперше. Можливо тому, що я філологиня за фахом – слова відкривають мені свій зміст, і я не боюся з ними експериментувати. Основний фактор в іменах для мене – милозвучність.  Так нещодавно народилося ім’я Срібляна. Коли під час ім’янаречення увійшли в медитацію з однією жінкою, я відчула, що вона випромінює місячну енергію і пов’язана з Богом Місяця Хорсом. Він її покровитель. Але як закодувати в жіночому імені енергії Хорса? Пішла в асоціації: місячне сяйво яке? Срібне. Отже ім’я жінки – Срібляна. Вона була дуже щаслива, коли почула це ім’я.

До мене також прийшло моє ім’я, що відповідає моєму призначенню на даному етапі життя – Дара. Воно складається з імен двох жіночих Богинь – Дана (Богиня рік – та, що дарує життя через воду, а також інформацію, що є у воді) і Рада – Богиня щастя, радості, духовного блаженства.

Кілька слів про хід обряду. Під час обряду відбувається очищення людини чотирма стихіями – землею, водою, повітрям, вогнем. Змиваються з рук, ніг, чола печаті джерельною водою з молоком, структурованою замовлянням. Очищуються стихіями також нові обереги, які люди потім надягнуть на себе. Зазвичай це алатирі. Спалюється старий одяг. Надягається новий світлий, білий одяг (в ідеалі вишиванка).  Через вогонь підносяться треби Богам і предкам – зерно, хліб, молоко, мед. Промовляються молитви до Рода Всевишнього. Обряд проводиться на природі. Він означає для людини друге народження. Народження в Дусі.

Змія знімає шкіру. День 5. Дорога до Сварога

Коли на початку моєї трансформаційної подорожі ми з подругою Оксаною поверталися автобусом з Голубих озер, нам втрапило в око слово «Сварог», написане золотими буквами обабіч дороги. Мабуть, це була реклама якогось ресторану. Ця назва повторювалася чотири рази через кожних 20 метрів. «Дорога до Сварога – це знак для нас», – сказала Оксана. Отже, в моїх трансформаціях доведеться пройти через Сварога. Як це буде, я ще не знала.

Аж ось настав п’ятий день мого гостювання в Оксани. Ввечері я маю їхати додому. А зранку у мене важлива справа – ладування молодого чоловіка. Це було щось нове, бо, зазвичай, до мене звертаються тільки жінки. Можливо тому, що моє серце закрито для чоловіків? Втім, було закрито. Якщо вже постукався по допомогу чоловік, то це означає, що я відкрилася, мене побачили. Він так чекав зустрічі, що навіть приїхав раніше. Ми домовилися, що я проведу обряд «Вогнеславу» – очищення вогнем в лісі. Та чи буде саме цей обряд, я не впевнена. Спочатку мені потрібно побачити людину, подивитися в її очі, тоді я знаю, які сили треба закликати на допомогу і що робити. Я сказала йому, щоб взяв з собою свій старий одяг для ритуального спалення і запропонувала зробити це в Китаєвій пустині – моєму улюбленому місці сили. Але щойно чародійка оголошує намір провести обряд, як містерія починає творитися сама по собі – та часто зовсім не так, як планувалося. Ось чому мені не потрібен Требник. Я не можу читати задані сценарії обрядів. З книжки – це від ума. Я працюю з Потоку і говорю з Богами своїми живими словами, які кожного разу неповторні.

Ми в’їжджаємо в лісову зону – і я розумію, що це зовсім інше місце. Ми опинилися поблизу монастиря святої Аліпії. «Я мала на увазі інше місце, Китаєву пустинь. Там я все знаю. А тут – вперше», – говорю я. «Добре, зараз розвернемося і поїдемо туди», – відповів чоловік. Але в ту ж мить його автомобіль глохне і зупиняється. «Ого, машина не хоче їхати, зараз подивлюся, в чому справа», – каже він, виходить і підіймає капота. Але я вже знаю, що справа не в моторі. Я виходжу з машини. «Ми проведемо обряд тут. Тебе кличуть духи цього місця», – пояснюю.

Входимо в ліс. В глибині звертаємо зі стежки, побачивши пагорб. Підіймаємося на нього, та бачимо що це місце для пікніків, які тут часто проходять. Ні, це не наш пагорб. «Он той пагорб мені подобається», – каже чоловік і цілеспрямовано йде туди. Я розумію, що його ведуть. Хто? Незримий наставник душі (ангел-охоронець чи Бог-опікун). Він є в кожного з нас – це більш продвинута, старша душа, якій вже не потрібно перевтілюватися, щоб досягти довершеності, яка робила це вже багато разів і знає всі наші уроки. Тепер її задача – бути гідом для душ, які пішли на втілення, направляти нас на вірний шлях, даючи підказки з духовного плану. Це дуже непроста задача, тому що мало хто чує свого гіда. Зазвичай ми починаємо чути його, коли дійдемо до дна відчаю. Вже близько до цього мій новий знайомий.

У нього сумні очі. На ньому ніби темна пелена. Він розповідає, що останні два роки пережив багато стресів з того часу, як одружився. Його привабила краса дівчини. Але згодом вияснилося, що за цією красою стояв холод. Цей холод зараз  живе у ньому. І йому ні нащо не вистачає сил. Це морок, енергії Мари – такої далекої від Живи – Богині Життя, Світла і Розквіту. Через тиждень вони розлучаться. І йому хочеться повернутися до життя. Він вже йде до нього великими кроками – на високий пагорб, несе дрова та старий одяг, як символ самого себе – того, що жив у полоні Мари. Він сьогодні спалить це.

Мара – це Богиня Смерті і Зими. Вона справді холодна і красива. Чоловіки спочатку реагують на красу – ті, які не чують підказок свого гіда, а керуються своїм его. Его теж холодне, воно не живе, воно ілюзорне. Це всі наші уявлення про себе, які нам вселив соціум, це стереотипи, шаблони, тренди. Це наші милиці для опори в соціумі. Нам здається, що без них ми не зможемо ходити. Адже нам підставляли ці милиці з самого дитинства. Більшість людей без них не зробили жодного кроку. Та весь парадокс у тому, що наші ноги здорові, не зламані. Можливо, трохи ослабли м’язи без нагрузки. Але нам не потрібні милиці. Ми швидко тренуємося ходити самостійно, і коли відкидаємо милиці, то швидко знаходимо свій шлях. Все, що для цього потрібно, – наважитися зробити перші кроки.

 

Ось ми й на вершині пагорба. Він ідеально нам підходить. Тут чисто і гарно. І на одній лінії ростуть дуб та сосна – це знак, що ми на вірному місці. Адже сосон у цьому лісі більше не видно. А дубів багато. Та саме сосна забирає з людини негативну енергію.

Я прошу чоловіка привітатися з духами місця, покласти требу для них під сосну та під дуб, і сама роблю теж саме. «Де схід, як ти думаєш?» – запитую його, і дивлюся в небо, намагаючись розгледіти сонце, сховане за хмарами. Та сонця не видно. Ми визначили сторони світу за мохом на деревах, і я почала розкладати на імпровізованому олтарі утвор для обряду. Далі я роблю обережне коло, прошу благословення у Рода Всевишнього і промовляю до нього молитву, а чоловік повторює за мною. З першими словами небо почало очищатися і виглянуло сонце. Ось так відкрилася над нами брама небесна. Я закликала на допомогу Богів і володарів стихій. Відчула як особливо відгукнулася Мати Сва – Богиня Слава, вона ніби увійшла в мене, поки я натхненно молилася до неї. А далі вже не я, а вона повела обряд, як Берегиня чоловіків з варни витязів. Один з таких стояв перед нею. І його треба було визволити з морока.

Я взяла бубон і почала камлати, проходячи кожну чакру чоловіка з усіх сторін. Зазвичай на очищенні я роблю три таких кола, а потім нашіптую людині в ліве вухо нову програму на щасливе життя, добре здоров’я, достаток, духовне зростання. Поки людина в трансі, ці образи засіваються в ній як зерна в землі навесні. Удари бубна відсікали від чоловіка ті оморочки, які на ньому були. Скоро я відчула, як покриваюся краплинами поту, хоча не було жарко, і я не робила особливих фізичних зусиль. Так проявлялася астральна битва за душу. Яке щастя, що цю битву веду не я – проста людина, а Боги, яких я закликала. Яке щастя, що вони в нас є, і так легко відгукуються до нас.

Коли прийшов час спалювати старий одяг, я звернулася до вогню як до одухотвореної особи – Вогнебога-Симаргла. Прославила його та попросила про очищення чоловіка. Вогонь може витягнути з нас дуже багато непотрібного, якщо на нього дивитися і свідомо відправляти у вогонь якісь негативні образи, що піднімаються з глибин психіки. А ще він може забрати наш внутрішній гнів, для нього це живлення, як дрова. А для нас – це руйнівна емоція. Якщо гнів задавлений, не випущений назовні, він перетворюється на депресію. Тоді в людини будуть сумні очі, слабкість і безсилля.

«А тепер підійди до вогню і викричи в нього свій гнів і біль, я буду бити в бубон, а ти кричи що є сили», – кажу я чоловікові. Стаю за його спиною і починаю голосно камлати. Як же він боляче закричав! Саме боляче, іншого епітета не підбереш. Мені теж було боляче від його крику, я ховалася від цього за боєм бубна. І це тривало довго. Але всьому є кінець, ось і вийшов з нього весь біль через крик. Коли голос чоловіка почав стихати, заспокоюватися, я сказала йому: «А тепер гарчи, як вовк, пробуджуй свого внутрішнього вовка, він – твоя сила!» І він загарчав, спочатку як людина, що імітує вовка, а потім впевненіше, як справжній вовк. Мені стало радісно. Я вперше пробудила сплячу, задавлену чоловічу силу. Вона така жива і творча! Останній удар в бубон та вовчий рик – і ми закінчили. Переді мною стояв зовсім інший чоловік. Він посміхався. Його очі сяяли. Йому вже хотілося бігти в життя, як тому вовкові на полювання.

«Зараз ти можеш почути своє справжнє ім’я. Це буде твоє таємне ім’я, що включатиме твою Силу. Через це ім’я ти можеш звертатися по допомогу до Богів», – сказала я. І він відразу озвучив ім’я, яке вже вібрувало в ньому.

«Це ще не все. Зараз підемо з тобою до Сварога. Ти попросишся до нього на навчання. Залишиш біля нього свою частинку душі, яка буде програмуватися Сварогом – довершеним чоловічим началом і передаватиме тобі цю інформацію. А через певний термін ти прийдеш і забереш цю частинку душі, знову поєднавшись з нею».

Це була справжня містична подорож. Чоловік швидко переміщався своєю свідомістю в магічний простір, у нього було прекрасне бачення. Він чув слова і настанови від Сварога, про які потім розповів мені. Він пообіцяв йому, що буде займатися бойовим мистецтвом,  про яке мріяв вже давно, але відкладав. І справді,  в той же вечір я побачила в фейсбуці його світлину з залу. Який же він був там щасливий!

Ця дивовижна трансформація надихнула й мене піти до Сварога. В той же вечір вже вдома, я запалила свічку і почала глибоко дихати, щоб увійти в транс. Я повела себе тією ж стежкою, якою вела вранці молодого чоловіка до Сварога. Моїм наміром було: попросити Батька Сварога бути моїм захисником, проявляти цей захист через чоловіків.

Сварог ніколи не буває без Лади. І коли я вийшла на їхній рівень частоти, я побачила їх двох. Я звернулася до Сварога за допомогою, з проханням підтримати мене, щоб я зуміла зберегти в собі Потік Любові і жити з відкритим серцем, не зважаючи на те, що я самотня. Але відповіла мені Лада. Вона сказала: «Потік Любові – це ти. Ти є, значить, є Потік Любові. Його не треба зберігати, його не можна втратити, для того, щоб він був, тобі треба просто бути – бути собою ». А Сварог мені сказав: «Щоб зберегти довіру чоловічому світу, від чого залежить стан відкритого серця, потрібно замінити енергію звинувачення енергією подяки». Вони обидва обняли мене – Лада спереду, Сварог – ззаду, взяли в своє кільце і структурували своїми вібраціями.

 

Отже, висновки 5 дня: у кожного з нас є Духовний наставник – старша Душа, яка опікується нами. Щоб його почути, треба прислухатися до свого внутрішнього голосу, вчитися читати знаки Всесвіту. Соціум підставляє нам свої шаблони і стандарти як милиці, опираючись на них, ми розучуємося самостійно ходити (тобто приймати СВОЇ рішення, йти СВОЇМ шляхом). Коли ми опираємося на себе, на свій вибір (вибір душі) – ми стаємо сильними і впевненими.  В тонких планах постійно ведуться битви за душу. Душа в стані мороку спить. Темні використовують її як енергетичний ресурс. Їм вигідно, щоб душа не прокидалася і страждала. Щоб прокинутися, треба пробудити свого внутрішнього звіра – уособлення своєї сили. Для того, щоб ця сила стала чистою, творчою, а не руйнівною, треба спершу випустити і спалити (трансформувати) свій внутрішній гнів і біль. Кожна жінка є Потоком Любові. Але цей Потік може блокуватися, якщо вона живе не своїм життям. Щоб була Любов, треба бути собою. Щоб серце було відкритим, потрібно замінити енергію звинувачення енергією подяки.

 

 

Змія знімає шкіру. День 4. Райдуга

Я прокинулася вранці і відчула як тремтить моє тіло, кожна клітиночка. Це тремтіння виходило далеко за фізичне тіло і розповсюджувалося на всі мої тіла. Воно було ознакою трансформації – переналаштування енергетики на нові вищі частоти. Яке щастя, що в цей день подруга запросила мене в лазню – саме те, що мені зараз потрібно.

Це була незвичайна лазня. Щойно ми зайшли у неї, як відчули гіркий присмак в роті – смак полину. Полином тут просочено все. І пропонується фірмова послуга банщика – медовий масаж тіла зі скрабом з сухого полину. Полин – рослина, яка відганяє злих духів. Я дуже люблю його запах. Дихаючи гарячим полиновим повітрям я занурювалася в себе. Нарешті моя душа отримала всю мене – добре було моєму тілу – і добре було душі. Я її почула. Вона так довго просила моєї уваги, як спрагла людина просить пити. Кого я тільки не поливала своєю увагою, а про себе забувала.

Що почула я від своєї душі? Що їй потрібно? Щоб я зупинилася. Щоб перестала бігти, бо це схоже на втечу від самої себе. Щоб любила. Не того, хто десь там, не того, хто просить любові, а себе – ту, яка тут, завжди тут і зараз, до якої не треба їхати, йти. Яку не треба наздоганяти, шукати чи чекати. Про яку не треба мріяти. З нею треба просто почати жити – щодня, щохвилини, щомиті. Відчувати її, зцілювати, давати їй спокій, насолоду і ніжність, дбати про неї, милуватися нею, пишатися і веселити її. Прислухатися до неї. Захоплюватися нею. Якщо моя душа отримає це все від мене, вона почуватиме себе наповненою – наповненою любов’ю. І тільки з такої повноти можна ділитися любов’ю з іншими.

Будь яка душа є цінністю, бо вона є частинкою Бога. Але особливою цінністю є душа жінки, що як золота чаша, Золотий Грааль, до країв наповнена любов’ю. Поряд з такою жінкою обов’язково з’явиться зрілий чоловік-захисник. Бо є що захищати. Якщо чоловіка немає, то це тому, що немає сенсу захищати пустоту. Чоловік приходить не наповнювати серце жінки, а захищати, бо воно є для нього криницею любові – його криницею. Коли жінка чекає чи шукає того, хто її наповнить, вона йде чоловічим шляхом. Насправді жінка не повинна нікуди йти. Йде чоловік, а вона для нього – дороговказна зірка, криниця, вогонь в печі.

Моя душа про це все знає, вічно знає. Але її сусід – ум – неспокійний, метушливий весь час мене кудись кличе, лякає, навіює те, що мені не потрібне…Ум живе в тілі. Щоб він пропустив мою свідомість-увагу до душі – наповнювати її, треба почати наповнювати тіло – любов’ю, енергією, насолодою, відчуттями.

Щоб слухати своє тіло, з нього спершу треба зняти стару шкіру, на якій відпечаталися рани і шрами. Ця шкіра є тілом болю і, разом з тим, бронею, яка закриває серце. Як це зробити? Дуже просто. Дати команду своїй підсвідомості, що це зробить банщик – професіонал по зніманню старої шкіри з допомогою полинового скрабу. І ось над моїм тілом починає чарувати сильний чоловік. Його руки одягнені в шорсткі рукавички, він набирає ними мед, вмочає їх в сухий полин і втирає це в моє тіло, розплюскуючи мене на дерев’яній полиці. Потім змивання скрабу зі старої шкіри. І знову до рук банщика – під віник. Ух! Три години пролетіли як мить.

Далі їдемо з подругами в «Салатерію» – насищати тіло корисною їжею. Сидячи в машині, я гладжу свою шовковисту шкіру на оголених руках. Я кайфую від самої себе! Ні, вже немає жодного сліду тієї старої шкіри, що була бронею для серця. Я відкрита. Я чую себе.

В «Салатерії» можна вибрати такий салат, який ти хочеш. Якщо такого немає, то для тебе його зроблять – тільки скажи, як і з чим ти хочеш. О, у нашого тіла стільки бажань і смаків, якщо до нього прислухатися, життя буде таким яскравим і смачним!

Несподівано дзвонить мій давній приятель: «Оленко, ти в Києві, і я в Києві! Який гарний збіг! Побачимося?» Слухаю своє тіло. Тіло каже: «Ні». «Зрозумів. Ти як завжди зайнята». Як завжди. Але зайнята тим, що любо моїй душі. Їду на Старокиєву гору. Зі своїм шаманським бубном в руках. Сьогодні повня. Ми з жінками проведемо обряд. Вони вже мене чекають, згуртувалися групою на капищі. А навколо купа людей. Як же я проведу обряд? Для цього потрібна утаємниченість, відсутність сторонніх. Моє тіло як частина простору посилає в простір сигнал – «Нам потрібне безлюдне капище». І простір миттєво реагує. Щойно ми стали в коло, як почав гриміти грім. Сам Батько Перун вийшов нам на допомогу. За лічені хвилини з неба полилася злива. Ми ледь встигли добігти до великого дерева. Капище обезлюдніло. Там під деревом ми й провели обряд. Дощ був теплим, чарівним. Ми сприйняли його як частину обряду. Вперше в житті я простукувала людей бубном під дощем, і його звук був на диво гучним. Дощ скоро закінчився, і ми побачили райдугу, від якої прийшли в захват. На такому піднятті підійшли до олтаря десятинної церкви заряджати монети. Ох, як же радісно було це творити в жіночому колі! Після обряду обіймалися. Дякували одна одній.

Коли жінки пішли додому, ми з подругою Оксаною ще трохи затрималися, я складала свої речі, зачохолювала бубон. Раптом жіночий голос за моєю спиною запитав: «Who is this woman?» «She is a magic- woman», – відповіла Оксана. Я повернула голову і побачила чарівну білокуру дівчину. «Hі. I’m a shaman», – посміхнулася я дівчині. «Shaman? Where are you from?» – здивовано запитала вона. « I’m from Ukraine». Я дістала бубон і почала простукувати дівчину по чакрам. А її приятель знімав це на камеру. «О, еnergy!» – не стримуючи свого екстазу вигукувала вона. Мені дуже сподобалася її відкритість. Ми ще трохи поговорили і дізналися, що вона приїхала з Норвегії. От і буде розповідати вдома, що в Україні живуть шаманки.

«Це знакова зустріч, – сказала Оксана. – Тебе побачив світ». «Так, справді!» – погодилася я. «А знаєш чому?» «Чому?» «Бо ти стала собою – справжньою». «Так, люба, і ти мені дуже допомогла повернутися до себе. Дякую тобі», – я обняла свою духовну сестру.

 

Отже, висновок 4-го дня містерії:  Щоб почути свою душу, треба зупинитися. Буде добре тілу – буде добре й душі. Щоб почути своє тіло, треба зняти з нього стару шкіру – шкіру болю, шрамів і ран. Ця шкіра одночасно є бронею, що закриває серце. Жінка з серцем повним любові буде мати поряд чоловіка-захисника. Серце жінки – криниця життя для чоловіка. Він шукає цю криницю, а не жінка шукає чоловіка. Жінка повинна дбати лише про наповнення свого серця любов’ю. Тіло – частина простору, в якому ми живемо. Через тіло ми можемо впливати на простір, просто посилаючи бажання свого тіла в простір.  Тілу треба давати можливість вибирати. Справжнє чародійство твориться в радості. Коли люди радіють дощу, на небі з’являється райдуга. Коли людина стає собою, її починає бачити світ.