Коли в травні я знову була поставлена перед фактом, що мені треба з’їжджати з квартири в Києві в лічені дні – і це вже вчетверте за рік в якомусь безумному цейтноті, коли вже завтра з речами хоч на вулицю, я зрозуміла, що це не просто так, і шукати п’яту квартиру відмовилася. Мій любимий Київ явно казав мені: «Good bye, my baby!» Він, як мудрий наставник, виштовхував мене на інші шляхи – адже світ великий, а Чародія ще так мало чого побачила. Я відправила свої речі додому Новою поштою і теж сказала йому: «До побачення, мій мудрий покровителю! Я зрозуміла, що маю пройти якесь коло життя поза твоїми межами».
Я також вирішила, що більше не буду організовувати нічого сама, як я це робила в Києві, бо стомилася від того, що я і майстер, і організатор – це мають бути дві шалені енергії. І відразу у мене з’явилися організатори в інших містах України, і моя географія розширилася. Я відчувала, що на теперішньому етапі я зробила для Києва все – для тих, хто прийшов до мене як учениці, і для себе щоб розкритися як жриця в тій гущавині заклопотаних людей, яким часом було потрібно зануритися в чарівну атмосферу моїх обрядів та містерій.
Але вчора внутрішній голос почав нашіптувати, що є ще щось незавершене. Я повинна зробити ще один важливий обряд – найпотужніший в житті жінки, якого у цьому втілені я ще ніколи не робила, але без нього я не можу просто так залишити тих, кого дуже люблю як своїх сестер. Це посвята в жриці. У мене є три подруги, яким це дуже потрібно. Вони справжні жриці, разом ми – це коло жриць чотирьох стихій – води, вогню, землі і повітря. Повітря – це я, тому весь час рухаюся, мандрую, не сиджу на місці. Коли ми сходимося разом, відбувається свято на рівні Духа, мабуть, Боги також в цей час святкують з нами – такі феноменальні відчуття ми переживаємо від взаємодії наших енергій. Мої подруги дуже магічні, талановиті і потужні. І вони знають, що вони жриці. Навіщо ж їм обряд?
Справа в тому, що задля ствердження себе у якомусь статусі, потрібна посвята. Наприклад, кожна дівчинка знає, що вона дівчинка, але є посвята в дівчинки. І якщо її не пройти, то дівочі (а потім жіночі) енергії можуть не активізуватися і все життя перебувати в пасивному стані. Це так само, як видати спеціалісту диплом, хоча він і так вже відучився і знає, що він спеціаліст. Так влаштована наша підсвідомість – вона потребує ритуалів.
У мене це було так: коли я почала проводити свої перші майстер-класи, до мене прийшов чоловік і сказав: «Я слідкую за тобою в фейсбуці і прийшов тобі сказати, що ти – жриця. Я знаю, що повинен зробити це для тебе, бо поки я не скажу, в тобі можуть бути сумніви. Ти добре знаєш, хто ти є, але чекаєш підтвердження від світу». Ми з ним багато про що говорили, він навіть розповів, що бачить моє служіння в давні часи в храмі Ізіди. Це було дивовижно. І, може, я вважала б це фантазією, але через кілька тижнів я познайомилася з іншим чоловіком, який був проїздом в Києві, він теж зайшов на мій майстер-клас «Дерево життя», потім запросив мене на чай, щоб сказати мені, що я була жрицею в єгипетському храмі, і він впізнав мене. Мені справді після цього стало комфортніше говорити відкрито, що я жриця, і я з великим натхненням віддалася створенню та проведенню обрядів.
Так хто ж така жриця і який її шлях?
Якщо в якомусь втіленні жінка дійшла до такого рівня мудрості, що вона була допущена в храм для служіння Божеству, тобто стала максимально наближеною до високочастотних енергій, була настільки чистою і витонченою, що здатна їх пропускати через себе до людей, то вона стала жрицею назавжди. У яких би обставинах вона потім не втілювалася, навіть, коли храми зруйновані і люди забули Бога, вона все одно буде жрицею і буде нести служіння. Що це за служіння і як воно проявляється без храму і культу Божества? Як сказала відомий містик Діон Форчун, це служіння Богові через служіння людям. От і все. Так просто. І від цього нікуди не дінешся, з цього не зіскочиш, якщо ти жриця – ні в заміжжя, ні в кохання, ні в бізнес і кар’єру. Все це буде руйнуватися. Ніби сама Мара – смерть стоїть поряд зі Жрицею і контролює кожен її крок – варто зробити лише півкроку вбік зі шляху жриці – і Мара активізується – починає давати ляпаси або забирає з життя жриці ті земні забаганки, до яких вона прагне. А якщо все ж таки жриця не зуміла пригадати, що вона жриця і має служити Богові через служіння людям, Мара забирає її – бо енергія жриці має особливу цінність і призначення, розтрачувати її на обивательські принади і втіхи не можна.
Отже після ряду ляпасів, знаків і попереджень, зранена жриця починає усвідомлювати, що щось з нею не те, що вона не вписується в людський загал не тому, що вона щось не розуміє, а тому, що їй не треба в нього вписуватися, а треба відшукати свій шлях. Перші кроки по вірному шляху дають велике натхнення і радість. І все починає налагоджуватися в житті. Але для жриці дуже важливе визнання, важливо, щоб світ підтвердив, що вона має особливу місію – тоді все остаточно стає на свої місця.
Жриця пов’язана з храмом. В ній він прописаний в її ДНК, прописане храмове служіння. В наш час жрицям так важко згадати себе та відшукати свою реалізацію, бо в нашій культурі немає тих храмів. Але це новий досвід за яким жриця прийшла у цей світ – якщо храму немає, то її задача все перетворити на храм. І почати треба з себе.
Отже, по-перше, навчитися відчувати себе храмом і нести служіння собі – Богині, кожної секунди відчувати, що в тобі живе Богиня. Знати, що до Богині люди мають йти з дарами.
По-друге, ставитися до свого простору і оточення як до храму – де жриця, там і храм, тобто жриця повинна дбати, щоб навколо неї була благісна атмосфера, як у храмі.
По-третє, ставитися до чоловіка, як до храму, в якому живе Бог – і постійно підтримувати в цьому храмі світло – вогник (як запалюють в храмах свічки) – запалювати і запалювати нові і нові вогники.
Жриця і чоловік…
Я довго вважала, що це не сумісно, судячи зі свого досвіду. Кожен чоловік, що приходив у моє життя, реагував лише на мою сексуальну енергію (а в жриць вона особливо потужна), і не сприймав мою унікальність, більше того, відразу намагався її зруйнувати, знищити, обезцінити. І я вибрала самотність. Але мої подруги – прекрасні жриці Альона Райда та Оксана Куракова показали мені зразок гармонійних сімейних стосунків, де їхня унікальність підтримується чоловіком, більше того, в їхніх сім’ях всі розуміють, що саме ця унікальність є джерелом сили в їхній родині, що вона повинна бути на першому місці, що про неї треба дбати і зрощувати її. Тоді я зрозуміла, що справа не в чоловіках, а в мені…
Відповідь-усвідомлення прийшло до мене у цю новорічну ніч, яку ми провели на Київському морі. Ми грілися у лазні, ворожили, грали в «Лілу», і в якийсь момент мені захотілося побути наодинці. Я вийшла до моря. Покрите кригою, воно біліло до горизонту, над ним сяяли неймовірно великі, яскраві зірки. Я почула ритмічний тріск криги – то дихало море під кригою. І в цей момент я відчула такий захват від величі і краси Божественного творення, що аж перехопило дух. Я побачила довершеність Всесвіту. Я відпустила своє почуття вини і незадоволення. Я усвідомила, що все, що зі мною відбувалося – то лише танець Чорнобога з Білобогом – їхня гра, яка допомагає Творцю зрозуміти себе, а мені розвиватися. В мені включилася абсолютна довіра, і я злилася з Богом – з його величним творінням, з його неосяжними намірами. Я прийняла все – і себе, й своє життя – як Божественний шедевр. Це був екстаз. Екстаз серця, що відкрилося.
Ось в такому екстазі й повинна постійно перебувати жриця, підтримувати цей стан в собі і надихати інших людей – любити і приймати життя як гру Бога і грати разом з ним. Це і є її служіння. Коли є повна довіра Богу, то виникає й довіра чоловікові (чоловічому світу). І тоді (несподівано) настає момент, коли Той, до якого жриця молилася, якого прославляла, звертаючись в Небо, починає дивитися на неї очима земного чоловіка – того, що здатен бачити і цінувати її божественність і унікальність.
