Бути відункою

Коли роблю людям розклади на слов’янських картах, часом між нами виникають діалоги, з якими варто поділитися, бо стосується майже всіх.

От вчора в розкладі виявилося, що в дівчини є магічні здібності, і я порадила їх розвивати.

Вона пише: «Я це відчуваю, але розвивати мені це боязко».

Я часто зустрічаюся з таким страхом у жінок. Магічні здібності і страх – це дуже поширена тема в жінок, які народжені відунками, відчувають свою несхожість на інших, але бояться цього, приховують. Втім приховати це неможливо. Ця енергія буде розривати зсередини, псувати життя, якщо не дати їй реалізацію. Є страх, бо є невірне уявлення про магічні здібності, ніби це щось погане – таку установку запустила у свідомість людей церква.

Насправді, бути відункою – це так природньо для жінки! Запалювати свічку не просто так, а з відчуттям, що вогонь живий і з ним можна поговорити. І говорити з вогнем, просити його спалити свої страхи і тривоги. І стане спокійно. З радістю дивитися у вогнище, що розгорілося з дров – і бачити в ньому вогняних саламандрів, танцюючих вогневиць – духів вогню.

Наливати воду в склянку – і нашіптувати над водою слова-благословення на здоров’я, молодість і красу – пити таку воду та вмиватися нею, відчувати яка вона жива і дякувати їй.

Вранці вставати і вітатися з Сонцем, небом, з усім білим світом.

Гладити теплу літню землю, відчувати, що вона велика жива істота, покрита травою, як шерстю. Цілувати її, лежати на ній і дивитися  в небо на дивовижні хмари або вночі на зірки. Танцювати босоніж на траві.

Обіймати дерева. Розповідати їм про свій біль. І відчувати полегшення.

Вітатися з духами лісу, коли заходиш в ліс – кланятися до землі і класти їм требу – хліб, печиво чи яблука, горіхи. І відчувати, що тебе почули і прийняли. Що тебе супроводжують і вказують стежку.

Так само вітатися з Богинею води, коли входиш в річку,  і з Нептуном, коли входиш в море.

Розуміти, що буде дощ, по польоту ластівок – якщо низько – то так. І виходити під теплий дощ без парасольки, щоб промокнути і радіти, ловити його краплі язиком, танцювати в калюжах.

Слухати свій внутрішній голос і вірити йому. Відчувати своє серце як центр Великого Всесвіту, а своє тіло – як частину його безмежного простору. Знати, що ти – безмежність і вічність.

Хіба це страшно? Навпаки, страшно, коли жінка цього не відчуває, забула себе, свою природу або заборонила собі бути живою.

 

Призначення жінки

В сакральні дні весняного рівнодення відкритий портал між світами, і я, зазвичай, в цей час ворожу людям. Бувають такі питання і відповіді, якими хочеться поділитися зі всіма, бо стосуються широкого загалу. Тому я ділюся цими діалогами в стрічці новин зі всіма своїми читачами.

От наприклад, жінка запитує пораду: що їй робити – чоловік багато часу приділяє роботі, виснажується, приходить додому в негативних енергіях, і вона відразу починає себе почувати погано – такою ж знесиленою як і він. Просить зробити розклад на стосунки. Але я написала їй ось що:

«Жінка і чоловік – сполучні сосуди. Ви з’єднані. Чим він наповнений – тим і ти. І навпаки. Тому як тільки ти почнеш дбати саме про своє наповнення – в тебе з’являться сили, чиста енергія. І ти почнеш заражати його силою і позитивом.

Задача жінки – зрозуміти, що вона сосуд, з якого чоловік п’є. Чим вона наповнена – те буде і в ньому. Так, на роботі він може спустошуватися, забруднюватися негативом, але вдома – підійшов до жінки – і полилася від неї до нього чиста енергія любові. Це як цілющий бальзам для нього. Як ця енергія ллється? Через слова, через погляд, посмішку, доторки, приготовлену їжу, атмосферу навколо. Головне, про що має дбати сімейна жінка – тримати це все в гармонії, добрих, приємних емоціях. Говорити хороші слова. Тобто дбати про своє внутрішнє наповнення і приємну атмосферу в домі.

Отже в першу чергу ти маєш дбати про себе – свій психологічний стан, свій настрій. Сам по собі він не буде добрим – адже в навколишньому світі завжди відбуваються якісь катаклізми. Ти багато переживала за війну, тепер нові переживання – за ризик зараження вірусом і наслідки карантину. Але це зовнішній світ, а зовнішнє – це територія чоловіків. Хай вони дбають, щоб не було війни, щоб ми вийшли з кризи. Жінка має дбати про внутрішній світ, про внутрішню атмосферу в домі, в сім’ї. Це твоя відповідальність – постійно прибирати зі свого внутрішнього світу негатив, страх зневіру і т.п.»

 

Коли я написала це своїй клієнтці, то подумала, що це стосується не тільки сімейних жінок. Кожна жінка наповнює світ тим, чим наповнена сама. Зараз ця думка актуальна як ніколи. Якщо жінки, замість паніки і страху, зараз будуть випромінювати в світ позитивну енергію і любов-вдячність, то світ буде врятовано! Як це робити? Так само, як ви прибираєте своє житло, прибирайте свою свідомість, свої емоції, очищайтеся Світлом, запалюйте всередині себе вогник радості. Просто радійте життю і кожному дню.

 

Маскулинність і фемінність

В ці дні, напередодні 8 Березня, з’являється багато постів про жінок і жіночність. А мені хочеться написати про маскулинність – звернути увагу на анімус, який є в кожній жінці поряд з анімою. В стандартах, які існують на сьогодні в нашому суспільстві, маскулинність в жінці вважається недоліком, з яким треба боротись або приховувати його. Бачимо безліч курсів і тренінгів на тему, як розвивати свою жіночність – по суті, методом придушення своєї маскулинності. До чого це приведе? Думаю, тільки до жіночого неврозу.
Колись Станіславський казав своїм акторам: «В нашому театрі буде порядок тільки тоді, коли кожна жінка вб’є в собі бабу, а кожен чоловік вб’є в собі хама» Якщо проектувати це на наше життя, яке теж, як великий театр, то це гарний заклик взагалі до всіх жінок і чоловіків. От як тільки це зробити, Станіславський не пояснив. Я можу сказати як. Для цього треба, щоб жінка прийняла свою маскулинність, а чоловік свою фемінність. Саме перекіс в сторону мужності і невизнання своєї аніми (жіночої душі) роблять чоловіка брутальним хамом, мужланом. А жінка стає бабою (дурною, стервозною, заздрісною), коли зосередженна виключно на своїх жіночих якостях і боротьбі з чоловічим (анімусом) в собі.
Колись я провела такий експеримент над собою. Зрізала волосся під нуль, як це роблять солдати. Моя маскулинність проявилася у всій красі. Я ходила так кілька років. Мені нічого було приховувати. Я така, яка є. І це зробило мене більше жінкою, ніж культ довгого волосся і всяких бабських штучок.

А ще я думаю, що легко прийняти свою маскулинність, якщо приймаєш свого батька, а фемінність, якщо приймаєш свою маму. Отже, найкраще почати розвиток своєї жіночності чи мужності з прийняття своїх батьків такими, якими вони є, з поваги і любові до них.

Любов як вибір життя

Не знаю, може, поки сплю, моя душа, не гаючи часу, сидить десь в Афінах в Сократівській школі, бо щойно кладу голову на подушку, як починаю чути якісь філософські істини. Цієї ночі Голос розповів мені, що таке любов.
Любов – це субстанція (енергія), яка втілена в кожній живій істоті як єднальна сила. З’єднані цією силою, всі разом ми складаємо тіло Бога. Тобто любов не треба шукати зовні, вона всередині кожного з нас, ми її носії, тому що кожен з нас – частинка Бога. Коли ми шукаємо любов, ми подібні до людини, яка шукає окуляри, які в неї на лобі.
Чому люди не відчувають любов всередині і шукають її зовні чи чекають, щоб хтось прийшов і дав її?
Тому що відключені від неї, а це те саме, що відключитися від самого себе і від’єднатися від Джерела власної сили.
Це хвороба, якою хворіє людство, а отже хворіє Бог?
Ні, це гра «Згадай себе». Це умова розвитку кожної людини, як дитини Бога.
Але ж народжуємося в любові, коли ж відбувається відключення? І чи це обов’язково для всіх, щоб бути розвинутим?
Дитину відключають від любові батьки, якщо вони самі відключені. До відключених батьків приходять дуже сильні душі, які вибрали це випробовування. Воно називається «Пошук Шляху». Такі душі постійно у пошуці себе – тим самим вони напрацьовують нові грані, новий досвід. Вони багато страждають, і часом, ламаються. Адже вони, йдуть, ніби в пітьмі – і постійно об щось б’ються. Але, коли зрозуміють, як включити в собі любов, тоді стають Учителями для інших.
Коли включишся, себе вже не треба шукати?
Ні. Відпадає навіть поняття Шляху. Є тільки Потік. Потік Божественної Любові і свобода волі – вибір бути в Потоці.

 

#ладування
Пишу ці слова всім молодим жінкам, дівчатам, які приходять до мене на ладування душі чи просять поворожити на картах на коханого – любить чи ні. Які зневірилися в тому, що вони гідні, щоб їх любили. Які плачуть ночами від нерозділеного кохання, відчуття самотності і болю відторгнутості.

«Любов в такому вигляді, як ти її відчуваєш і пропонуєш чоловікам, це любов дитини, якій довелося рано подорослішати і навчитися дбати про інших і про себе, щоб вижити в небезпечному агресивному середовищі (токсичній, негармонійній сім’ї). Це перенос на чоловіка тієї любові, яку ти хотіла отримати в дитинстві. Можливо, дитині й потрібна така любов-захист, любов-піклування, але чоловікові точно ні. Тому часто такі дівчата залишаються одинокими мамами, якщо народять. Їхня любов-піклування має реалізацію, і це на деякий час заспокоює ту внутрішню дитину, яка не догралася в дитинстві, недобулася в стані дитини.
Якщо чоловік все ж таки погоджується на таку любов, то теж, щоб вижити, щоб скористатися цим піклуванням-захистом і тим часом або нічого не робити, паразитувати на жінці, або виношувати і потай реалізовувати свій план відступу чи подвійного життя (зустрічі з коханкою, наприклад, з якою він почуває себе мужнім).
Доросла любов – це відчуття вічного джерела любові всередині себе. Дорослі не шукають любов і не шукають того, кому хочеться віддати любов. По-дорослому – це незалежність ні від кого, бо є усвідомлення, що джерело любові – це ти.
Є ще стан свідомості – підлітковий. Це коли вже не шукають любов, а шукають сенс життя. Це вже дуже крутий рівень, його потрібно пройти, але це ще не дорослий. Дорослий – той, хто ні на мить не виходить з потоку любові, бо він і є цим потоком – і це його свідомий вибір і його сенс життя».

© Чародія