Як позбутися програми відторгнення

Ладування – це наведення ладу в душі. Але не завжди вдається зробити це самостійно. У своєму зовнішньому просторі нам легко все розкласти по своїх місцях, а зайве викинути,  бо ми бачимо, де в нас безлад. А побачити самого себе всередині, в своєму глибинному підсвідомому світі – дуже складно. Тому й потрібно звертатися до відаючої людини, яка вміє заглянути в душу і відшукати там причини зовнішніх проблем. Щоб зрозуміти, як це відбувається, поділюся з вами деякими діалогами:

– Олено, у мене є мета створити свою справу, є напрямок, яким я дуже захоплююся, але там треба продавати ті речі, які я виготовляю. А я не можу продавати. Мені краще просто так віддати. Не можу запропонувати людині: «Купи!» Це якийсь патологічний страх. Як мені його побороти?

– Сонечко, це признаки, що в тобі живе програма відторгнення, записана в дуже ранньому віці. Її важко позбутися, бо вона пов’язана з інстинктом самозбереження. Тобто, ти боїшся продавати, бо боїшся відторгнення. Твоя підсвідомість каже тобі: «Якщо в мене не куплять, значить, мене відторгнуть, і я згину». Так, адже, якщо відторгнути немовля із сім’ї, воно загине. А дитині безліч разів довелося пережити психологічні, а часом, і фізичні моменти відторгнення з боку батьків. Виникає страх смерті і включається інстинкт самозбереження. Щоб захистити дитину, а надалі дорослу людину цей інстинкт проявляється як неадекватна поведінка, в основі якої страх смерті: «Я повинна робити все, щоб мене не відторгали, тоді я виживу». Звідси: «Не буду продавати, тоді мене не відторгнуть». Ну, і багато іншого, про що ти сама знаєш, як це проявлялося в твоєму житті.

У когось ця програма проявляється як невгамовне бажання «догнати іншого і причинити добро», тобто людина нав’язує своє служіння іншим, жертвуючи своїми інтересами, своїм часом, своєю енергією. І її можуть використовувати, але вдячності за це вона не отримає. Чому? Тому що вона виконує щось за когось – тим самим блокує енергію, яка мала прийти до іншої людини на виконання її задачі. Часто таким чином матері блокують енергію (в тому числі і грошові потоки, бо це також енергія), що має йти до їхніх дітей. Це все робиться не з любові, а від страху. Така жінка повинна постійно відчувати, що вона потрібна іншим, інакше, як їй здається, вона буде непотрібною, отже відторгненою.

Ось таких два найпоширеніших прояви цієї програми: людина або замикається, закривається від контактів зі світом (не можу продавати, йти на співбесіду, виступати публічно тощо) або активно-агресивно починає служити іншим і докоряє, що їй невдячні.

В обох випадках те, чого людина найбільше боїться, з нею вже відбувається. В глибині душі вона постійно відчуває себе відторгнутою. І будь-яке підтвердження цього зовні її дуже ранить. Але це ілюзія. Якою б людина не була, їй є місце в цьому світі, і на цьому місці вона дуже потрібна. І вона не хороша і не погана, а така, як треба. Адже вона є живою частинкою Всесвіту, тобто неосяжної Божественної системи. Кожна людина – частинка Світла Бога Рода.

Як позбутися від програми відторгнення – цієї великої ілюзії, яка заважає багатьом з нас жити повноцінним життям?

Ось замовляння, яке я склала як  антипрограму програмі відторгнення. Це Замовляння програмує людину на єдність з Богом і зі всім Всесвітом, на повну довіру Богові, на баланс давати і приймати.

Роде, я (ім’я) донька твоя,

Рости, веди, люби, живи мене.

Я люблю тебе.

Ми єдині.

Благодарую. Благоприймаю.

Благодарую. Благоприймаю.

Благодарую. Благоприймаю.

Букатинка – чарівний світ Альошкіних

Я зробила це! Я побувала в Букатинці – в тому світі, який створили подружжя скульпторів Альошкіних. Мріяла про це кілька років, як побачила в інтернеті відеоролик про це чарівне місце і незвичайну творчу родину, що порозмальовувала покинуті старі сільські хати дивовижними візерунками. А ще тут є парк їхніх скульптур, які дуже органічно вписуються у казковий ландшафт.

Років сорок тому молода родина скульпторів переїхали з двома маленькими дітьми з Мінська в глухе село Букатинку на кордоні Вінницької області з Молдовою. «Люди їдуть туди, де можна зробити кар’єру, а ми поїхали ближче до кар’єру», – посміхаючись, грає словами Олекса Альошкін. Він має на увазі близькість їхнього обійстя до кар’єру, де добувається матеріал для скульптур та глина для гончарства.

В гончарстві Олекса найбільш полюбляє виготовляти свищики. Згадує такий епізод з дитинства. На Луганщині, звідки він родом, якось проїжджали цигани і міняли глиняні свищики на одяг. Він дуже захотів собі свищика, і потай від батьків взяв найкраще мамине плаття та батькового френча та віддав циганам, а вони кинули речі на віз і сказали йому: «Ну, ти і дурень!», та вдарили батогом коня і поїхали геть. А свищика так і не дали. Можливо тому, коли виріс, навчився робити свищики, зробив їх вже тисячі. І дітей вчить їх робити. Для груп, що приїжджають до нього на екскурсії, проводить такий майстер-клас. Ми теж робили свищики. Але ні в кого не вийшло з першого разу зробити так, щоб він засвистів. Так що це дуже тонка справа.

Талановита сім’я Альошкіних в Букатинці вчителювала і потихеньку створювала свій чарівний світ. Розмальовували покинуті людьми хати, зносили до них стародавні глиняні горщики, історичні знахідки, робили скульптури і навіть розмалювали скелі. Завдяки цій парі вмираюче село перетворилось на казку. Якщо хоч раз сюди приїдеш, то неодмінно захочеш ще. Тут рай дітям, а в дорослих теж пробуджується внутрішня дитина. От і наша група – 18 дорослих і 12 дітей, в основному дошкільнят, почувалися рівними і веселилися однаково. Гойдалися на гойдалках, малювали по піску, ліпили свищики, грали в ляльковий театр, спробували себе в якості оркестру – грали на бубнах, барабанах, флейтах і різних дивовижних інструментах, створених власноруч паном Олексою.

Олекса Альошкін – людина-сонце. Український Осіріс. Для мене було щастям побути в його енергії. Поряд з таким чоловіком жіночої душевної повноти (повноти любові) стає більше.

Я привезла додому з Букатинки кілька свищиків і горщиків – до колекції моїх магічних предметів. А ще привезла яскраві враження і казковий настрій. А на хвилі казки трапляються різні дива!

Народження Любові

Багато жінок з тугою в голосі питають мене: «Поворожіть мені, підкажіть, коли я зустріну його – свого єдиного чоловіка, призначеного тільки мені, як і я йому?». Іноді таке ж питання я задаю сама собі…
Є у мене така властивість – коли всередині мене виникає питання (будь-яке), мені немов хтось з Вишнього світу починає відповідати.
І ось з учорашнього дня починаю чути: «Якщо ти любиш Бога в собі і розвиваєш стан повної довіри Богу, то настане момент, коли Бог відповість тобі такою ж любов’ю і довірою – і постане перед тобою у вигляді земного чоловіка з плоті і крові. І ти зможеш протягнути йому руку, доторкнутися і обійняти, та піти з ним разом, куди вам захочеться. При цьому твій внутрішній Бог залишиться з тобою. Це твоя внутрішня Повнота. Наповненість Любов’ю. Все зовнішнє проявляється з внутрішньої Повноти. З Порожнечі проявляється Порожнеча або лики того Страху, який народжується в Темній Порожнечі».
З вищесказаного роблю висновки: свого чоловіка потрібно виносити в собі, як жінка виношує плід. Почати любити його ще до зовнішньої зустрічі, як жінка любить своє дитя ще в утробі своїй. І чекати, не сумніваючись, що він є, як не сумнівається породілля в тому, що дитина народиться. Тобто Любов спочатку виношується, а потім народжується. Зачинається вона Богом. Жінка спочатку вступає у відносини з Богом, налагоджує ці відносини. Починає відчувати Бога в собі, любити його. Їй стає комфортно в Просторі, як в тілі Бога. Вона відкривається прийняттю Простору. Відчуває Простір як своє продовження. Як краще середовище, яке для неї підготував люблячий Бог. Вона вдячна і щаслива тим, що у неї є.
Ось це і є стосунки з Богом. Саме такі внутрішні відносини з Богом переростають в чудову Зустріч і гармонійні стосунки з чоловіком.

Сон з майбутнього

Мені приснився дивний сон – світ майбутнього. У ньому не існували гроші. Люди носили на руках браслети з якимись вбудованими в них пристроями, які фіксували кількість енергії, відданої іншим у вигляді підтримки, допомоги, слів підбадьорення, дій, роботи. Це як накопичення на рахунку, капітал, яким потім можна розраховуватися в магазинах, купуючи якісь речі, їжу. Продавці і касири не потрібні. Люди ходять по магазинах, вибирають продукти, потім ставлять це все на якийсь пристрій типу електронних терезів і підносять браслет до кнопки на терезах, і якщо там є інформація про енергію добрих справ, зроблених на благо суспільства, то продукти оплачені. Людина йде далі з їжею додому. Але якщо вона для інших нічого не робила, їй нічим буде заплатити. Браслет не спрацює. І людина не зможе винести ці продукти з магазину – вихід буде перекрито.
Після пробудження я ще намагалася утримати в свідомості картинки тієї реальності. Вона мене вразила. Все було як наяву. А раптом моя душа уві сні здійснила подорож в майбутнє? Адже в духовному світі час нелінійний – там все існує одночасно – минуле, сьогодення і майбутнє. Тобто майбутнє вже є – як світ, як сюжет, як енергія. І ми можемо туди ходити в духовних подорожах так само, як і в минуле.
Мені сподобалося таке майбутнє. Думаю, що за цим законом люди живуть завжди, просто поки він прихований. Той, хто в нашій реальності нічого не робить для суспільства, але має гроші, насправді купує за ці гроші свої неприємності, хвороби. Образно кажучи, він платить Чорнобогу – богу руйнування, і руйнує сам себе. Тому що один з основоположних законів Всесвіту – закон взаємного обміну: ти можеш зібрати тільки те, що посіяв. В енергетичному плані це завжди так.